**ЛЮБОВ, ЩО НЕ ЗГАСЛА**
Я стояв біля вікна й дивився на двір, залитий сонячним світлом. У сусідньому будинку був магазин «Сільпо», люди ходили через двір, скорочуючи шлях. Але мене люди не цікавили. Я чекав на одну-єдину – Олену.
Скільки я жив у цьому будинку, стільки був закоханий у неї. Вона була на два роки старша й мешкала двома поверхами нижче. Нічого особливого — звичайна дівчина, як тисячі інших. Але для мене вона була особлива. Серцю ж не накажеш. Воно закохалося — і нічого з цим не вдієш.
Олена здавала випускні і збиралася вступати до медичного училища. Тепер я не міг іти за нею до школи, бачити її на перервах. Залишалося лише чергувати біля вікна, щоб побачити її хоч на мить.
Вона не звертала на мене уваги. Для неї я був лише сусідським хлопчиськом. Тому я приховував свої почуття. Боявся, що вона відштовхне школяра. Я чекав свого повноліття, закінчення школи, щоб зізнатися. А коли отримав атестат і готувався до інституту — Олена раптом вискочила заміж. Буквально вискочила.
З вікна я побачив, як до під’їзду під’їхала прикрашена стрічками срібляста іномарка, як високий хлопець у темно-синьому костюмі вийшов і нетерпляче ходив біля машини, поглядаючи на вікна другого поверху. Раптом із під’їзду вибігла Оленка в білій хустці та вишиванці. Зіскочивши зі сходів, вона підвернула ногу й упала в обійми нареченого, який встиг її підхопити. Він посадив наречену в авто, зняв черевик, щось сказав водієві. Я зрозумів — зламався підбоєць.
Мати винесла білі кросівки. У них Олена й пішла під вінець. Не було часу бігти по нові туфлі.
Весь двір потім обговорював цю історію. Усі були певні: погана прикмета, шлюб не триватиме довго.
Після весілля Оленки я два дні лежав на ліжку, повернувшись лицем до стіни. Мати вже збиралася викликати лікаря — думала, що я захворів. На третій день я підвівся і знову став біля вікна. Але Олена зникла. Мати розповіла, що наступного дня після весілля молоді поїхали на море. Я боявся, що вона переїде до чоловіка — і я її більше не побачу. Та через два тижні засмаглена й ще гарніша Олена знову йшла двором. Вона повернулася! Моє серце мало не вискочило з грудей від радості.
Мати Олени поїхала до старшого сина, у якого народилася онука. Вирішила не заважати молодим влаштовувати спільне життя. Час минав, а вони жили щасливо, попри всі прикмети.
Я знову міг бачити її щодня. Хоча тепер поруч із нею часто був її чоловік. На моє щастя, через півроку вони розлучилися.
Цю новину мені розповіли за вечерею. Прикмета справдилася. Шлюб не тривав довго. Ходили чутки, що до Олени приходила перша дружина її чоловіка. У них був малий син. Вони посварилися, розлучилися, а потім помирилися. А він уже встиг одружитися з Оленою, але продовжував бачитися з дитиною. Колишня дружина розповіла їй усе.
— Вирішуй саЧерез рік ми гуляли в дворі з коляскою, а Олена раз-по-раз підходила до вікна й махала мені, променіючи щастям.
