Свекруха поганого не навчить
Нарешті Богдан з Оленкою переїхали у свій великий дім. Будинок просторий, двоповерховий саме те, що треба, адже у них троє дітей. Кожному по кімнаті, всі були щасливі. Хоча найменша Софійка ще не усвідомлювала, що таке власна кімната, адже їй ледве виповнився рік і вісім місяців.
Дякую тобі, любий, за це чудо. Так гарно почуватися господинею великого дому. Щоправда, хлопці носяться, як навіжені, але що ж дітям треба витрачати енергію, раділа Оленка.
З часом вона зрозуміла, що тримати такий дім у чистоті й порядку справжнє випробування, тим більше з трьома дітьми. Ярику було сім років, Денису чотири, а Софійка ледве вчилася ходити.
Після вечері Оленка мила посуд, діти гралися, чоловік дивився телевізор, лежачи на дивані, коли раптом задзвонив його телефон.
Привіт, Андрійку, почула Оленка голос чоловіка. Усе гаразд, а в тебе як?
Дружина зрозуміла, що дзвонить молодший брат Богдана, який жив у іншому місті разом із матірю. Хоч Андрію вже було тридцять, він не поспішав одружуватися. Закільчивши розмову, Богдан весело повідомив:
Андрійко весілля збирає, нас запросив.
Невже? здивувалася Оленка. А я вже думала, він ніколи не одружується. Йому й так добре: сам красенем виріс, жінки за ним ходять, мати й нагодує, і постирає. Ще й робота більше розважальна, хоч і вишку закінчив. Як вітряк.
Чоловік мовчки слухав, задумавшись.
А ти в мене справжній працьовник, продовжувала Оленка. Енергійний, наполегливий, амбітний. Ви з братом як небо й земля. Він і далі в нічному клубі працює?
Так, діджеїть.
А хто наречена?
Андрій мало розповідав, сказав, що звуть Катрею, вчителька початкових класів.
Оленка сіла поруч із чоловіком, помітивши його задумливість.
А де вони житимуть? Може, у Катрі є квартира?
Ось до чого я клоню, Богдан подивився на дружину. Що скажеш, якщо мама переїде до нас? У неї однокімнатна, а тут простору повно.
Оленка замовкла, обмірковуючи перспективи життя зі свекрухою. Чоловік теж натягнуто чекав відповіді.
Дружина струснула кучерями й сказала:
Знаєш, я не проти. Допомога з дітьми не завадить.
Ти в мене найкраща, кохана, поцілував її Богдан у щоку.
Оленка мало знала свекруху Галину Олегівну. Вона інколи навідувалася, але ненадовго: переночує та й їде. І за такий короткий час важко розгледіти характер людини. Останній раз вона гостювала, коли хрестили Софійку, але й тоді не затрималася.
Галина Олегівна жінка під шістдесят, доброзичлива, спокійна, охайна. Ввічлива, до Оленки ставилася добре, онуків любила. Але Оленка не вірила:
Ну не може бути, щоб усе було ідеально. Мабуть, за всією цією ласкавістю ховається якийсь «чортик». Та що, поживемо побачимо
І такі думки мучили Оленку цілих два місяці, поки Богдану не довелося поїхати на весілля брата одного. Оленка не змогла Софійка занедужала.
Через три дні чоловік повернувся з матірю.
«Ну все, зрозуміла Оленка. Мости спалено, назад шляху нема. Тепер наша сімя стала більшою».
Галина Олегівна приїхала не з порожніми руками. Крім речей привезла подарунки: Софійці велику ляльку, Ярику й Денису по машинці.
Того вечора довго розмовляли. Богдан розповідав, як пройшло весілля:
Катря гарна й розумна дівчина, прибрала мого брата до рук. А він, як на диво, її слухається, хоч вона й молодша.
Свекруха слухала, кивала головою. Поганого про молодшу невістку Оленка не почула й навіть у душі похвалила її.
Перший тиждень Оленка пильнувала за свекрухою, але вона поводилася, як ідеальна бабуся: читала онукам казки, грала з ними, допомагала з прибиранням, інколи готувала.
Мамо, бабуся навчила мене шнурки завязувати! гордо повідомив Денис.
А я вже читаю без запинки, похвалився Ярик, який восени йде до школи. Бабуся зі мною займається.
Оленка була задоволена. Навіть подумала: «Може, і справді свекруха поганого не навчить?»
Час минав, і одного дня Галина Олегівна запропонувала:
Оленко, ти ж так втомлюєшся з дітьми. Давай я візьму на себе кухню.
Дякую, мамо! ледь не кинулася їй на шию Оленка. Це ж така допомога!
З того дня вечері стали смачнішими. Діти, які зазвичай відвертали носи від гречаної каші, тепер їли її з задоволенням.
Богдане, раз у нас тепер є бабуся, давай сходимо кудись удвох, запропонувала Оленка.
Раніше вона боїлася залишати дітей з кимось, але тепер була власна бабуся.
Ідіть, не хвилюйтеся, підтримала Галина Олегівна.
Вечір вийшов чудовим: прогулялися парком, зайшли в кафе, потанцювали.
Богдане, як же гарно! раділаОднак найбільшим сюрпризом стало те, коли пізньої ночі вони повернулися додому й застали Галину Олегівну за компютером, яка азартно грала в онлайн-шахи з незнайомцем із Австралії, сміючись, що тепер у неї є «нічний клуб у власній кімнаті».
