Ключ від сумнівів
Коли Софія збиралася заміж, подруги наперебій розповідали їй страшилки про свекрух. У кожної був свій жахливий приклад: одна – з боргами, друга – з підступами, третя – з відвертою зневагою. У їхніх історіях матері чоловіків були справжніми чудовиськами, що роздирають молоду сім’ю на шматки.
Софія слухала, кивала, і раптом сама не помітила, як почала справді боятися майбутньої свекрухи. Тому коли стосунки з Олегом серйознішали, вона обережно, між іншим, почала розпитувати про його матір.
– Ти часто її відвідуєш? Вона впливає на твої рішення? Допомагає грошима?
Олег сміявся:
– Що за допит? Мама – звичайна людина. Я їй вдячний, звісно, вона мене виростила. Але у наше життя не лізе.
Ці слова трохи заспокоїли Софію. Але насіння підозри вже проростало. І коли Олег уперше привів її знайомитися з Ганною Михайлівною, дівчина була напоготові. Та ж виявилася теплою, доброзичливою жінкою. Їй було щиро приємно за сина, і вона розсипалася в компліментах:
– Яка ж ти в нас гарна! У вас з Олегом будуть чудові діточки! Як же я чекаю на онуків…
І все ніби йшло добре. Ганна Михайлівна не втручалася, не дзвонила щодня, не з’являлася без попередження. Іноли просила сина про допомогу – чоловік помер кілька років тому, і їй було важко самостійно впоратися. Софія тримала нейтралітет: без особливої близькості, але й без холодності. Аж доки не поговорила з подругами.
– Та годі тобі, – скривилася Ірина. – Спочатку всі такі «люба, рідненька», а потім випускають пазурі. Моя також співала, а тепер носом крутить, бо я «не з їхнього кола». Не вірь їй!
– Саме так, – підхопила Наталя, яка пережила важкий розлучення. – Моя теж спершу клялася в любові. А потім втягнула нас у борг, забрала гроші, а ми тепер їх віддаємо. Свекруха – це мінa, яка чекає свого часу.
Софія намагалася заперечити:
– Але Ганна Михайлівна не така. Вона добра, вихована, схоже…
– «Схоже» – ключове слово, – іронічно посміхнулася Ірина. – Почекай. Вона себе ще покаже.
І незабаром з’явився привід для сумніву. Одного разу Олег підійшов до дружини:
– Софіє, мама просить у борг. Хоче купити дачну ділянку з будиночком. Ти не проти, якщо ми дамо їй наші заощадження? Все одно поки що на іпотеку збираємо…
Софія напружилася:
– Сума немала. А вона точно поверне?
– Звісно. Каже, у батька були акції, вона їх продасть і віддасть усі гроші.
– Гм… – Софія згадала розмову з подругами. – Мені це не подобається. Навіщо взагалі їй дача? Тим більш зараз…
Але Олег наполягав. Він вірив матері. У підсумку, переконав.
Коли Софія розповіла подругам, вони влаштували цілу сцену:
– Ну ось і почалося! Тепер і грошей, і квартири не побачиш. Наївна…
Час минав. Софію все частіше переповнював безпік. А раптом вони праві? А раптом Ганна Михайлівна й не збирається повертати гроші? Ця думка не давала їй спокою.
Одного разу, коли свекруха завітала в гості, Софія вирішила поговорити. Вона зайшла на кухню, де вже сиділи чоловік і його матір, і, не приховуючи напруги, промовила:
– Я б хотіла з вами дещо обговорити.
Ганна Михайлівна обернулася з посмішкою:
– А ми теж збиралися поговорити, Софійко, – лукаво подивилася на неї.
Софія сіла. Серце гучно калатало. Про що вони шепотіли до її приходу? Що задумали?
Ганна Михайлівна дістала з сумки охайну коробочку:
– Це вам. Я обіцяла подарунок на весілля, але тоді не змогла.
