Таємниця, що розтрощила родину
У Святослава важко захворіла сестра, яку він усе життя вважав матір’ю.
— Славку, мені вже недовго, — прошепотіла жінка, її голос тремтів від слабкості. — Пообіцяй, що не розкажеш ані братові Тарасові, ані сестрі Олені ту тайну, яку я тобі відкрию. І зробиш усе, щоб зберегти мир у родині після мого відходу…
— Обіцяю, — твердо відповів Святослав, стискаючи її холодну руку. Він любив її, хоч вона завжди більше піклувалася про Тараса й Олену.
— Славку… ми з тобою не мати й син… — тихо сказала вона.
Святослав завмер, серце стиснулося від жаху. Що вона має на увазі?
— Тарасе, треба продати батьківську хату в цій глушині під Житомиром, — наполягала Олена. — Кому потрібна ця стара халабуда? Хай стоїть пусткою? Краще продати, поділимо гроші!
— Олено, хата не потребує витрат. Життя непередбачуване, раптом ще знадобиться? У тебе, у мене, у Святослава буде куди повернутися, якщо що, — заперечував Тарас.
— Не потребує? А комунальні хто платить за цей «палац» з видом на закинуте поле? — Олена скривила губи в своїй звичній гордовитій гримасі. — Чекати, поки ми постаріємо? Я хочу жити зараз!
Олена працювала економісткою у місцевій фірмі. Її чоловік, Богдан, був водієм. Вона вважала, що зробила йому послугу, вийшовши за нього заміж. Свекруха ж мріяла, аби син кинув цю «гулящу вискочку, що тиняється по корчмах з подругами, а то й гірше». Життя Олени було сповнене сварок із свекрухою та спроб змусити чоловіка здобути освіту й «стати гідною людиною». Богдан відмахувався, вважаючи це примхами, і не підозрював, що дружина вже придивляється до когось «перспективнішого». Він думав, що мати просто ревнує, і пишався собою, не допускаючи думки, що Олена може мріяти про іншого. Любов до неї згасла, але вона вносила в його життя хоч якусь іскорку.
Тарас же вважав себе найуспішнішим із трійці. Він працював у міській раді, швидко просувався по службі та переїхав до Житомира, де отримав службову квартиру. Жив він із дружиною Ганною та двома дітьми — дванадцятирічним Петром і семирічною Марічкою. Зарплата була скромною, розкошувати не виходило. Ганна намагалася відкрити ательє, але справа згоріла, і вона змирилася, що краще «триматися синиці в руках». Тарас знав, що в Святослава й Олени дітей не було, і потаємно сподівався, що батьківська хата дістанеться його дітям. Він не ділився цими думками, але вони гріли його.
У Тараса була ще одна сім’я — коханка Катруся і двоє синів від неї. Він жив із нею майже стільки ж, скільки й із Ганною. Колись він обирав між їх, але коли Ганна завагітніла першою, зробив її офіційною дружиною. Ганна здогадувалася про Катрусю, але мовчала — йти їй було нікуди, власної оселі не було. Тарас користувався цим, удаючи з себе взірцевого сім’янина.
— Славку, привіт, це Олена. Я говорила з Тарасом, він не хоче продавати свою частину. Підтримай мене! — Олена наздогнала брата, який був у черговій відрядці.
— Олено, ти знаєш, мені гроші не потрібні. Вирішуй із Тарасом, я прийму будь-яку вашу думку, — відрізав Святослав.
— Ти завжди дистанціюєшся від родинних справ! — спалахувала вона. — Я хочу розлучитися з Богданом, почати нове життя. Мені потрібні гроші на житло. Чоловіки не побіжуть за тридцятип’ятирічною без власної хати! А в Богдана житло — єдина перевага.
— Знаю твої плани, але не схвалюю. Боюся, без Богдана ти зовсім загубишся. Пам’ятаєш, як я витягував тебе з пригод? — нагадав Святослав.
У Святослава, старшого, справи йшли добре. Він хотів підтримати Тараса й залишити хату, але розмова із сестрою все змінила.
— Тарасе, Олена хоче продати свою частину. У тебе з грішми нормально. Давай я подарю тобі свою частину, а ти викупиш у Олени її? Хата буде твоя, усі задоволені, — запропонував він.
— Ти за кого мене тримаєш? — відірвався Тарас. — Олена запросить повну вартість! Якщо вже зовсім притисне, викуплю за копійки. А твою частину даруй, не відмовлюся. Ти ж у нас багач!
Різниця у п’ять років не заважала Тарасові заздрити Святославові. Він злився на його успіхи, будував дрібні пастки. Олена теж дратувала Тараса, але вони тримали тендітний нейтралітет. Святослав же виводив їх із себе своєю рівновагою. Олена маскувала неприязнь лестощами, а Тарас відверто хамив.
Святослав згадував слова сестри, яку вважав матір’ю:
— Славку, мені вже недовго. Пообіцяй, що не розкажеш Тарасові й Олені тайну, яку я тобі відкрию, і збережеш мир у родині.
Вона була слабка, змучена хворобою і горем після смертіСвятослав глянув у вікно на порожнє поле, де колись стояла хата, і зрозумів, що тепер, коли минуле зруйновано, йому нарешті вдалося виконати обіцянку.
