Моя свекруха виявляє байдужість до мене ще з часів нашої першої зустрічі. ЇЇ відношення пояснювалось тим, що вона мріяла про ідеальну партію для свого єдиного сина: розумну, з заможної сім’ї, з вищою освітою та ще й обов’язково модельної зовнішності. Своєю чергою, я не підпадала під жодний із цих пунктів, оскільки була звичайнісінькою дівчиною родом з маленького містечка. Мої батьки усе життя працювали вчителями у школі, зарплата у них була не висока, тому освіту я змогла отримати лише у місцевому коледжі. Хочу зазначити, що Віталік, мій чоловік, насправді теж нічим особливо не виділявся: нобелівську премію за наукові досягнення не одержав, зовнішність у нього теж була звичайна, симпатичний, але красенем не назвеш, єдине, що освіту мав вищу, але на тому і все. На справді, мені в ньому і подобалось те, що він був такий простий, але його мама вважала по іншому. В її очах Віталік був дуже особливим та неповторним, а тому і дружина у нього мала бути ідеальна.
Після одруження ми з чоловіком переїхали на окрему квартиру, яка дісталась йому від покійного батька, але тепер свекруха ледь не щодня навідувалась до нас у гості, щоб перевірити, яка я господиня. Вона неодмінно знаходила до чого причепитися, тому в таких випадках я намагалась просто піти з дому, спираючись на «невідкладні справи». Після народження сина усе стало лише гірше. Свекруха, замість того, щоб посидіти з онуком, шукала лише нові причини мені дорікнути. Вона помічала кожну пилинку у нашому та весь час тільки й казала: «Ну яка ж ти грязнуля! Сидиш на шиї в мого сина і навіть дім прибрати не в стані!» Я мовчки терпіла усі її випади, оскільки не хотіла загострювати конфлікт.
Щоліта ми їздили відпочивати в Миколаїв до моєї бабусі. З батьками я майже не спілкувалась, оскільки з часом ми стали зовсім різні, а ось з бабусею завжди здавалось знайти спільну мову, вона стала неначе моєю найкращою подругою. В молодості вона займала дуже престижну посаду і їй з роботи виділили трикімнатну квартиру біля моря. Багато років тому бабуся склала заповіт, у якому цю квартиру залишала мені. Пройшов рік, як вона віддала душу Богові, а я й досі не можу пережити цю страшну втрату. У той день я втратила не просто бабусю, а найріднішу людину у своєму житті.
Порадившись з чоловіком, ми прийняли рішення переїхати у квартиру, що дісталась мені у спадок, оскільки тут нас нічого не тримало…окрім свекрухи, звичайно ж. Їй категорично не сподобалось наше рішення і вона усіма силами намагалась нас втримати: давила на жалість, скаржилась на погане самопочуття та навіть погрожувала, що більше ніколи не буде з нами спілкуватись, але усі її спроби були марні. Ми з Віталіком твердо стояли на своєму і врешті-решт вона змирилась, але за умови, що приїде до нас у відпустку на цілий місяць. У той момент це здалось мені дрібницею, але згодом я сильно пожаліла, що погодилась на це. Виявилось, що жінка не покидала надій переконати нас продати цю квартиру та повернутись назад, а тому весь час шукала недоліки у нашій новій домівці. У один день вона заявила таке: «Невісточко, ти ж навіть в однокімнатній квартирі не могла підтримувати порядок, а що вже казати про трикімнатну? Ви ж тепер будете жити як свині!» З поваги до чоловіка, я не наважувалась висловити їй усе, що думала, а вона вміло користувалась цим становищем. День коли свекруха поверталась додому — став найщасливішим у моєму житті.
Мабуть, мамі Віталіка стала дуже нудно самій у рідному місті й вона придумала маленьку «аферу»: сказала нам, що лікар наполегливо порекомендував їй перебратись поближче до моря, оскільки знайшов у неї якісь проблеми з легенями, а морський клімат дуже корисний. Спершу я мовчки слухала усі її аргументи та переконання і навіть на секунду повірила у її байки, але вчасно згадала, що вона ще той маніпулятор. Ми з чоловіком зовсім не хотіли жити разом з його матір’ю в одній квартирі, але і власну придбати своїм коштом вона не зможе, оскільки тут житло значно дорожче, ніж у її рідному містечку. З часом я помітила, що під напором свекрухи, Віталік почав мене вмовляти ще раз усе обдумати, мовляв, мама старенька, а морське повітря і справді піде їй лише на користь, але я присікла усі його вмовляння і заявила, що він повинен сам поговорити з мамою та сказати, що ми категорично проти її переїзду.
На якийсь час це навіть дало ефект, але нещодавно свекруха знову почала вмовляти нас і ми з Віталіком піддались і почали шукати можливі варіанти. Була ідея продати квартиру чоловіка у рідному місті та купити свекрусі тут, але чому ми повинні тратити свої кошти? Я планувала ту квартиру здавати в оренду, додатковий пасивний дохід молодій сім’ї зайвим не буде, тим більше у нас підростає син. Крім того, життя у курортному місті обходиться значно дорожче, а свекруха навряд чи зможе знайти собі роботу, усе таки пенсійного віку вже і нам доведеться ще й забезпечувати її. Я дуже розсерджена хитрістю свекрухи. Можливо у неї й справді з’явились проблеми зі здоров’ям, але що вона робила б, якби ми не жили тут?
Благаю, порадьте, як нам правильно вчинити?
