Самотня прибиральниця знайшла телефон у сквері. Увімкнувши його, довго не могла прийти до тями.
Соня Михайлівна вийшла на роботу раніше за звичай. Після вихідних завжди залишається купа сміття, тому вона прийшла о четвертій ранку, щоб усе встигнути. Прибирала вона вже багато років. Колись її життя було зовсім іншим.
Взявши в руки мітлу, Соня згадала свого улюбленого сина, якого народила сама у 35 років. Чоловіки її не затримувалися, тому вона вирішила присвятити себе дитині. Вона божеволіла від свого Тарасика. Хлопчик був розумний, гарний. Насторожувало лише те, що йому страшенно не подобалось жити в цьому районі.
Мамо, коли виросту, стану справжнім козаком! казав він.
Авжеж, сину, хіба ж може бути інакше? підбадьорювала його мати.
Щойно йому виповнилося 16, він зібрав речі й переїхав до гуртожитку біля технікуму. Соні Михайлівні це не подобалося, але син обіцяв навідуватися.
Спершу Тарас дійсно приїжджав часто. Але потім у нього зявилася дівчина, і про рідний дім він згадував дедалі рідше. А потім повернувся назавжди, повідомивши, що смертельно хворий. Соня не могла зрозуміти, за що їм із сином таке випробування.
Вона зібрала всі сили. Лікар порадив лікувати Тараса в іншій клініці, але там потрібні були чималі гроші.
Не роздумуючи, знесилена мати продала квартиру. Однієї ночі їй зателефонували.
Вашого сина більше немає сказав лікар.
Соня Михайлівна не хотіла жити. Без улюбленого сина її життя втратило сенс.
Одного ранку, як завжди, вона пішла прибирати двір.
Доброго ранку! привітався Петро Олегович, вигулюючи свого пса.
Доброго! Ви сьогодні так рано? здивувалася Соня.
Та вдома нудно. Вигуляю собаку, заодно й з вами побалакаю, весело відповів чоловік.
Петро Олегович був самотнім холостяком. Соня трохи червоніла від його уваги.
Ну добре, підемо далі, не заважатимемо вам працювати, сказав він і пішов далі з псом.
Соня взялася за роботу, але раптом помітила щось на лавці. Це був телефон. Озирнулася нікого. Взяла пристрій, увімкнула. На екрані зявилися фотографії. Хтось, мабуть, робив знімки й забув телефон. Придивившись ближче, Соня раптом заплакала.
Синочку! Мій Тарасик! схлипнула вона.
Несподівано телефон задзвонив. Соня злякалася, але відповіла.
Алло? Це мій телефон, я можу його забрати? почувся жіночий голос.
Так, звісно. Я знайшла його в сквері на лавці. Приїжджайте за цією адресою, сказала Соня і продиктувала.
Дівчина приїхала. Коли двері відчинилися, Соня побачила за нею хлопця.
Скажіть, а звідки у вас на телефоні фото мого сина? запитала вона.
Віталіка? здивувалася дівчина.
Хлопець зайшов у квартиру.
Тарас! скрикнула Соня Михайлівна й упала без свідомості.
Хлопець кинувся до неї:
Що з нею?
Мабуть, сплутала тебе з кимось. Треба викликати швидку, відповіла дівчина.
За 15 хвилин лікарі привели Соню до тями. Після їх відходу жінка нарешті дізналася, як фото її сина опинилися на телефоні.
Трохи заспокоївшись, Соня подивилася на дівчину.
Ви мене знаєте? Як у вас зявилися фото мого Тараса? запитала вона, ледве стримуючи сльози.
Мене звати Наталка, відповіла дівчина. Ми колись зустрічалися з вашим сином. Але він мене кинув, коли дізнався, що я вагітна, зітхнула вона.
Кинув? Це як? Він ніколи про вас не казав, здивувалася Соня.
Ми зустрічалися кілька місяців. Потім я сказала йому про дитину. Після цього він просто зник. Я вирішила не шукати його. Подумала, що він злякався, відповіла Наталка.
Ні, Наталко. Тепер я розумію, чому так сталося. Мій син тяжко захворів. Він не хотів бути тягарем ні для кого, навіть для вас. Тараса немає вже багато років Соня знову не втримала сліз.
Очі Наталки округлилися.
Як це його немає?
Він пішов. Я продала квартиру, щоб врятувати його, але це не допомогло. Ми не встигли голос Соні затремтів.
Наталка, усвідомивши сказане, зітхнула:
Тепер я розумію. Він просто хотів мене захистити. Не хотів додавати мені більше болю
Потім вона покликала хлопця, який стояв поруч.
Віталіку, підійди сюди!
Хлопець зайшов у кімнату.
Так, мамо?
Віталю, памятаєш, я казала, що твій тато нас покинув? Виявляється, це неправда. Він тяжко захворів і помер, коли ти ще не народився. А це твоя бабуся, сказала Наталка, показуючи на Соню.
Соня розчулилася. Її очі наповнилися теплом, коли вона подивилася на онука.
Бабусю, соромязливо промовив Віталик.
Си
