Вона не могла заблокувати чи перестати відповідати на повідомлення простого дідуся. Нен _авиділа себе і злилась, що не могла проігнорувати, а раз у раз цокала на клавіатурі відповідь.
В неї були всі шанси стати бабусею в 40 років, але не було дітей, отже не було внуків. Так вийшло, що коли була молодою, то саме той принц на білому коні чи споріднена душа – не траплялись на шляху, а далі прийшла робота, котра затягнула у міцні вузли. Часу знайомитися не було, але вона його знаходила. Проте все це було нецікаво або варіантів не було. Як-не-як на робіт всі одружені, в кіно і кафе щастя не зустрінеш. От і вирішила жінка спробувати сайти знайомств.
Вона дуже скептично ставилася до кожної анкети, зауважувала всі деталі. Жінка розуміла, що це пошуки не марного знайомства для веселощів, а серйозні стосунки. Шукала майбутнього чоловіка, батька своїх дітей.
Так, у неї були прихильники, котрі писали і хотіли познайомитися. Проте завжди були різні інтереси, або все ж йшли на побачення і то воно закінчувалось різними інтересами. Загалом – не могла знайти когось, хто б підходив їй. Але з цим стареньким дідусем все вийшло не так. Вони з ним переписувались уже не мало, а саме 18 місяців.
Це не були великі за обсягом повідомлення з роздумами про майбутнє, це були маленькі питання-відповідь про погоду, самопочуття, місцеву красу і таке інше. Вони переписувалися на його рідній мові, бо української дідусь не знав, але жінка й так без проблем підлаштовувалась під нього.
Виглядав він на 70 років і з роками він не став супер красивим, а навіть навпаки, але жінка все одно з ввічливості з ним спілкувалась.
Так пройшло півроку. Незабаром мав бути її день народження. Дідусь про це знав, тому попрохав надіслати її адрес, щоб він відправив подарунок. Жінка довго відмовляла, але все ж сказала йому адресу.
Їй прийшов незвичайний подарунок. Це була прозора чашка з квітами і музична шкатулка, що грала чарівну, сумну мелодію.
Їй дуже сильно сподобався подарунок. Вона в ньому відчувала щось не таке, як: «Вітаю тебе з днем народження, бо ми добре знайомі, тому це мій обов’язок». Це було дещо геть інше. Відчувалося, що в цей сюрприз вклали душу. З такою точністю він обрав його для неї.
Жінка не раз писала, що дуже дякує і що їй неабияк сподобалось, але дідусь перестав відповідати на повідомлення.
Далі прийшов лист. Вона думала, що це від дідуся, в якому б писала причина зникнення. Але це був лист від іноземного юриста. Там зазначалося, що будинок на березі моря і 10 мільйонів доларів переходять їй за заповітом від дідуся.
Коли вона відправилась до того будинку на березі моря, в ту країну, то там її вже очікував юрист, який пояснив, що дідусь шукав друзів на цих сайтах. Проте більшість жінок через його вік або ігнорували, або навіть не переглядали. Лише вона відповідала йому. Сім’ї і родичів у дідуся не було. Так, він мав хорошу кар’єру, тому й заробив не мало грошей, але когось з близьких ніколи не мав.
Жінка плакала під час цієї розповіді. Ні, вона не раділа багатству, що раптом звалилось на голову. Вона плакала, бо розуміла, що він міг бути її справжньою другою половинкою, але народився надто рано чи вона народилась надто пізно, і час їх роз’єднав…
