Ми з чоловіком завжди добре заробляли і могли собі дозволити трохи більше ніж родини з середнім достатком. Виховували дітей у люблячій їх родині, завжди цінували їх особисту думку і їх бажання ставили на рівні зі своїми.
Коли старший син закінчив школу ми одразу ж запропонували йому поїхати на навчання за кордон. Але він відразу сказав, що вже обрав університет і спеціальність у нашому місті. Далеко від нас він не хотів їхати, і ми прийняли його рішення. Перед вступом ми оплачували сину репетиторів, але були готові до контрактної форми навчання. Але ми дуже зраділи коли він вступив на бюджет. А ось його молодша сестра мріяла трохи про інше. Ми з чоловіком завжди знали, що вона дуже хоче поїхати на навчання до Англії і залишитись жити там. Це був непоганий вибір, але деякий час ми сумнівались, бо було важко відпустити 18 річну дівчину одну в іншу країну. Але згодом ми все ж таки зважились на такий крок. Всі кошти які ми відкладували багато років пішли на підготовку доньки до екзаменів, навчання та проживання у Англії.
Роки йшли і ми з чоловіком вирішили, що хочемо переїхати з квартири до заміського будинку. Ми вже на пенсії, а для здоров’я корисно багато свіжого повітря. Коли син дізнався цю новину, вирішив допомогти нам, він же навчався на строітельному факультеті, а згодом ще й його дівчина — дизайнер захотіла поексперементувати. Декілька років ми всі витратили на будівництво. А разом з цим ще й всі фінанси та сили. Коли вже вся робота була виконана, ми переїхали до будинку мрії.
Через рік дізнались, що син вирішив одружитися на своїй дівчині. Молодята планували після весілля взяти квартиру у кредит, у них обох була стабільна робота, тож грошей на перший внесок вистачало. Але ми з чоловіком просили їх трохи почекати з цим питанням. Ми вирішили подарувати нашу з чоловіком квартиру дітям, звісно ж перед цим ми зателефонували дочці, щоб запитати чи не проти вона. Вона пояснила, що не збирається повертатись з Англії, тому сказала, що не проти такого подарунку брату.
Донедавна так і жили. Ми з чоловіком у нашому будинку за містом, син з дружиною та онуком у квартирі, а дочка у Англії. Але в якийсь момент зателефонувала дочка і сказала, що більше не хоче там жити, що вона повертається до України. Ми з чоловіком спочатку не зрозуміли чому вона так вирішила але дуже зраділи, тому що сумували за дитиною. Але дочку більш за все цікавило квартирне питання. Ми з чоловіком дуже хотіли, щоб вона пожила з нами, але її це взагалі не влаштувало. Їй не подобалось те, що будинок далеко від міста і їй дуже довго їхати до роботи. Чоловік намагався заспокоїти дочку і пояснити, що це ненадовго, що з часом вони щось придумають. Але вона дуже гостро сприйняла наші слова і ще й почала докоряти з приводу того, що ми старшому сину подарували квартиру, а їй ні. Але чоловік їй у грубій формі нагадав, що ми на неї, на її навчання та проживання за кордоном витратили більше грошей ніж на ту квартиру братову. Дочка навіть і не подумала, що ми вже на пенсії, грошей не так багато. А просто кинула слухавку і образилась.
