Руки не слухались, на очі постійно навертались сльози. Ти просто іcтеpичка, перестань паніkyвати, повторювала собі Настя.

Час схаменутись
Віталій вийшов з салону автомобіля і, піднявши комір дорогого пальта, стрімко пішов до свого дому, але перш ніж зайти у під’їзд, повернувся і підморгнув їй. Через хвилину він уже піднімався у ліфті на свій поверх.

Анастасія подивилась йому вслід сумними повними надій очима. Боже, який же він красивий! Як можна народитись таким? Світ заграв яскравими фарбами, відколи стажист прийшов у їх відділ. На вулиці була пізня осінь, колючий вітер крутив опале листя і псував жіночі зачіски. Проте в офісі кожен кабінет, коди він заглядав, коридори, якими він проходив, світились наче сонячним промінням і завжди було тепло.

Настя плавно викрутила кермо і почала акуратний виїзд поміж припаркованих автомобілів місцевих жителів. Дорога додому була не близькою, та ще й  під осіннім дощем. Та цей факт мало засмучував її. Можна було слухати улюблені мотиви і вдосталь віддаватись фантазіям про Віталіка. Він, звісно не зійшов з обкладинки журналу, але на кожен товар є свій покупець. Високий та стрункий, зі смішною ямочкою на підборідді. Коли посміхався, в куточках очей з’являлись смішні мімічні зморшки, а темні карі очі ніби завжди були усміхнені. За цю посмішку можна було віддати все і навіть більше. Настя не могла зрозуміти, як з тілом підлітка йому вдавалось виглядати так звабливо? Носив один і той же фасон костюму, та при цьому кожен його рух змушував її червоніти від картинок, що малювала уява. Не думати ж їй весь час про Женю у його вічно брудному робочому комбінезоні!

Настя виїхала на головну магістраль і зменшила швидкість, повільно рухаючись в довгому ланцюгу інших машин. Згадка про чоловіка почала її дратувати, наче муха. Люди, цей страшний комбінезон! Наче в діда якого. В нього ж є ціла гора якісного одягу для роботи в цеху. На брудне взуття та стару стрижку вона вже не дивилась, робота така в нього, немає коли чепуритись. Але ж можна одягатись стильно навіть на виробництві. Чому обов’язково комбінезон? Настя сама не розуміла деколи свого роздратування. Може, причина в тому, що Женя постарів і перестав тримати себе в формі? Але п’ятнадцять років разом, які претензії?

Позаду почувся якийсь шум, і Настя побачила спалахи від швидкої. Вона швидко почала повертати вправо, щоб пропустити карету. Довелось нахабно виїхати на смугу між двома іномарками. Зрозуміло, що комусь потрібна невідкладна допомога якнайшвидше, але зміна ряду і нестандартна ситуація посилили роздратування. Те, що її  уже двічі відволікли від думок про Віталіка, змушувало Настю злитись, наче маленька дівчинка, якій не купили морозива.

Проте автоматично вона знову почала думати про чоловіка у його старому комбінезоні. Останнім часом у нього з’явилась зайва вага, виріс животик, у волоссі пробивалась сивина. Він був весь час зайнятий будівництвом дому, своїм столярним цехом і проблемами дітей у школі. Все його дозвілля полягало в перечитуванні старих газет і коментуванні дурних історичних фільмів. Будь-що нове він заперечував, бо це все було повторенням  старого. А про спільні походи до друзів можна було навіть не згадувати. Він постійно залишався вдома, бо йому найкраще біля свого телевізора! Не те що Віталій! Від нього Настя дізналась масу нового в сфері технологій, сучасної поезії, кінематографу. Щось неймовірне! Вона могла слухати його годинами і не перебивати. Фантазій про стажиста їй вже було замало, тому вона запропонувала його підкинути додому, зробила перший крок, так би  мовити. А далі вже справа техніки  запросити на коктейль після роботи, поговорити, ніби випадково поправити йому комірець… Мрії були солодші одну іншої.

Здавалось, ця пробка назавжди. Знову довелось пригальмувати. Що ж це сьогодні за день такий? Червоні вогні автомобілів лише наганяли якогось суму. Черга майже не рухалась вперед. Та щоб їх чорти побрали, пробки ці!
Настя вже й забула, коли Женя востаннє брав до рук якусь літературу. Весь час відмахувався, що втомився. А фільми про одне і теж не стомився дивитись? Що ж там дивитись по десятому колу? Ще в школі все це вивчили.
І знову переглядає однакові фільми, наче в них щось додали нового!

А село це... Головне, сестра ж там живе, не він. Але їздить кожних вихідних. Ніби вона без свого чоловіка залишилась. І робить же все, що скажуть, як наймит якийсь! А попробуй скажи, що в нього своя сім’я є, то сварки не минути. Ще й дітей тягає за собою, бо їм свіже повітря необхідне. Невже йому так те село потрібне?

Така одноманітність дуже її стомлювала. А як починала думати, що це назавжди і вже не буде тієї ейфорії від закоханості, перших побачень та поцілунків, то нудота підступала до горла. От Віталій ніколи таким не став би..

Раптом Настя зрозуміла, що під’їжджає до місця аварії. Рефлекторно почала розглядати деталі попереду.Ось і наблизились. Видовище було як у фільмах  поліцейські, медики, два автомобілі лоб в лоб і дощ безперестанку. Напруга з місця ДТП передавалась через закрите вікно.

Майже проїхавши, боковим зором Настя помітила тіло на дорозі, прикрите тоненькою ковдрою. А збоку біля голови лежала помаранчева шапка… Точнісінько, як у її Жені…

Всередині все охололо, а страх стис горло. Настя сама ледь не потрапила в аварію, вся заклякла. Але взяла себе в руки і поїхала рівніше. Помаранчева шапка. Женя саме мав уже їхати додому з цеху. Саме цією дорогою. Та не може бути. Вже вдома давно, вечеряє. Він наче сьогодні збирався піти з роботи раніше, переконувала себе Настя. Та тремтіти не переставала.
З останніх сил дістала з сумки телефон, спробувала набрати його номер. Руки не слухались, на очі постійно навертались сльози. Ти просто істеричка, перестань панікувати, повторювала собі Настя. Нарешті! Пішли тривожні гудки, але відповіді не було. Женя, скільки раз тебе просила, не залишай телефон в іншій кімнаті! Хоч цього разу почуй телефон з першого дзвінка, благаю!
Не почув. Боже, чим же він там зайнятий? Настю кидало то в жар, то в холод, а зуби цокотіли без зупинки.
Сама того не розуміючи, на підвищеній швидкості пролетіла повз поліцейського автомобіля. Та чорт з ними усіма! Ледь дочекалась, поки пішоходи перейдуть дорогу, і полетіла далі.

Абияк припаркувалась, не поставила машину на сигналізацію, і побігла додому з усіх сил. Мало серце не вистрибнуло з грудей, поки вибігла на п’ятий поверх. Довго не могла знайти ключ, а потім ще й замок не піддавався.
Женя як завжди сидів на дивані і дивився історичну передачу. Навіть комбінезон забув зняти.
Женя, заради Бога, носи телефон з собою! Я ніколи не можу до тебе додзвонитись! — ледь не плакала Настя.
Я його поставив на підзарядку, то й не чув,  відповів він здивовано,  а чого це ти?
Та просто!

Настя мовчки сіла поруч на диван і пригорнулась до нього усім тілом. Женя з несподіванки підняв руки і не відразу зрозумів, що сталось. Настя стримувала сльози, старалась рівно дихати. Він поклав їй руки на плечі і поцілував в потилицю.
Будь ласка, тримай біля себе телефон завжди! — ледве вимовила Настя.

Я постараюсь. Але чому ти така перелякана? — Женя сильніше притис її до себе. Наче в юності. І на серці відлягло.
А що ти дивишся? Мабуть, щось цікаве… Слухай, Жень, зараз в лісі під нашим селом мають бути уже гриби? Такі дощі. Хочеш поїдемо по гриби? Як раніше, коли ми тільки одружились.

Він аж перестав кліпати повіками від здивування.
Ти хочеш поїхати зі мною в село?
Я хочу побути з тобою.
Він так широко посміхнувся, що вогники в очах заграли. Невже він завжди був таким красивим? А сивина пасувала йому, завдяки їй він став ще гарнішим. Настя наче знову закохалась.
Добре, тоді завтра прокидаємось о п’ятій, бо маємо приїхати раніше усіх грибників. Ти поки перевдягайся, лягай в ліжко я принесу тобі чаю і засинай. А я зберу наші речі на завтра.
Не хвилюйся, я зроблю сама все, подивись поки фільм.
Я його можу і пізніше переглянути. Давай краще поговоримо.

Настя стільки всього нового дізналась у цей вечір. Женя так багато знав, слухати його  одне задоволення. Вона гордилась таким розумним чоловіком.  А який він був красивий! Невже вона цього не помічала. Мабуть, усі подруги їй заздрять. І так йому підходить цей заношений комбінезон.

Слухай, Женьдавай придбаємо тобі ще один. Так тобі пасує цей одяг. Але шапку треба іншого кольору.
Для чого? Мені вистачає і помаранчевої.
Ненавиджу цей колір! Не носи її! Домовились? — Женя підняв брови від подиву. — Краще не допитуй мене чому, добре?

Оцініть статтю
Джерело
Руки не слухались, на очі постійно навертались сльози. Ти просто іcтеpичка, перестань паніkyвати, повторювала собі Настя.