Та не у мене син. А у сусідки моєї, Лесі. Твій чоловік раніше часто до неї заходив, от вона й народила від нього. Хлопчина копія батька, такий же рудий та весь у веснянках, що й експертизу робити не треба.
А від мене чого хочете? Чоловіка мого вже нема, з ким він там був не знаю
Так сама ця Леся померла недавно. Знаєш, чим закінчилась її пневмонія От і лишився хлопчик сиротою.
Марія полола на грядці, коли почула, як її кличуть на подвірї. Обтерла піт зі лоба й пішла до хвіртки. Там стояла якась жінка.
Добрий день, Маріє! Маю з тобою справу.
Добрий день, заходьте, якщо прийшли
Марія провела жінку до хати, поставила чайник на плиту. Аж цікаво, що їй треба?
Мене Галиною звати. Ми з тобою не знайомі, але люди розповіли… Твого покійного чоловіка син залишився, Павлусем звуть. Йому три роки.
Марія здивовано подивилась: ця Галина явно не його мати, старша за віком
Та не в мене хлопчик. У моєї сусідки був, Лесі. Твій чоловік до неї заходив, от син і народився. Так само рудий та конопатий, як і батько.
Ну а до мене з чим прийшли? Чоловіка давно нема, з ким він водився не знаю.
Та Леся теж померла недавно. Дитина в лікарні, документів нема, родичів теж.
Сирота хлопчина, батька й матері не мав, приїжджа була, працювала продавчинею в нашому «АТБ»
Жаль малого, хіба що до дитячого будинку віддадуть
У мене свої діти є, дві доньки, обоє в зареєстрованому шлюбі появилися. Ви справді пропонуєте забрати чужу дитину? Прийшли до вдови й радите? Гарно
Але ж брат він твоїм донькам, по крові все-таки Лагідний хлопчик, хороший, добре слово знає Зараз лежить у лікарні, документи готують в інтернат
Не треба мені серце рвати! Я навіть не знаю, скількох дітей від мене мій покійний залишив.
То вже дивіться самі Моя справа попередити.
Галина пішла. Марія налила собі чаю й задумалась
***
З Михайлом я познайомився одразу після закінчення аграрного технікуму. Святкували з друзями, підійшли хлопці познайомитись.
Виділявся Михайло рудий, посмішка широка, веснянки як у бабусі в молодості. Сміливий, веселий, жартами сипав, вірші декламував. Провів мене додому.
Так і стали ми чоловіком і дружиною.
Спочатку жили в батьків моїх, потім уже в діда хата дісталася, він помер і залишив нам спадщину. Народилася у нас донька Ганнуся, через два роки Тетяна. Жили скромно, грошей якихось сто гривень лишалося від зарплати.
А потім став Михайло пити. Скільки я не боролась марно. Міг зникнути на пару днів, а потім приповзти ледве живий. З роботи вигнали, я на двох роботах крутилась.
Довелося розлучитись.
Збиралась уже до Львова переїжджати, тітка кликала, у неї і робота є, і племінниць давно хотіла побачити все якось проскочимо.
А тут Михайло, знову пяний, під маршрутку потрапив. Загинув. Плакала я над труною, і діти плакали батько все-таки був
І ось тепер прийшли з новиною маю від чоловіка ще невідомого сина
В хаті сиділа старша донька Ганнуся. Висока і струнка, пішла в матір, а руда у тата.
Мамо, поїсти щось є? Ми з подружками в кіно, а я як вовк голодна. А ти чого задумана така?
Новину переварюю, доню. Кажуть, батько твій сина нагуляв, хлопцеві три роки. Матері вже нема, а малого в інтернат хочуть. Мовляв, забери
Ого, не чекала такого А хто мати хоч?
Не місцева, звали Лесею, прізвища й не знаю.
І що думаєш? А хлопець зараз де? Родичів нема?
Кажуть, нема. Лежить у лікарні, документи готують на інтернат Рудий, мовляв, змінив батька Піди, зїж оту картоплю з ковбаскою.
Ганнуся захоплено їла. Через хвилину прийшла і Тетяна, приєдналася. Я поглядав на своїх донечок обидві руді, як батько. Ото гени!
Наступного дня Ганнуся каже:
Мамо, ми з Тетяною були в лікарні, подивились на братика. Смішний, кругловидий. Дуже на нас схожий, теж рудий. Плаче до мами все
Принесли йому яблуко й апельсин. Стоїть у ліжечку, за ручки тягнеться Медсестра дозволила трохи побавитись з ним. Мамо, давай заберемо його. Він же наш братик
Я сердито відповів:
Ще чого! Батько ваш гуляв, а я мушу чужу дитину на себе тягнути? І так турбот вистачає Тобі легко казати забрати.
Люди чужих дітей беруть, а у нас кровний свій! Хлопчик тут не винен дітей за батьків не судять
Нам ще один рот не потягнути. Я і так на городі, на базарі овочі продаю, верчусь, як білка. Ти ж вступати збираєшся, гроші потрібні, ще й Тетяна росте.
Мамо, кажуть, опіку оформити то якась допомога нараховується Ти ж жінка, невже не шкода хлопця? Батько погано зробив, а він не винен, наш же братик!
Я розгнівався на чоловіка ну дав подумати, аби мені ту дитину тепер навісити, і пішов у лікарню сам подивитись на малого.
Доброго дня. А скажіть, де хлопчик Павлик, три рочки, готують його в дитбудинок? питаю у медсестри.
А ви йому хто? Для чого вам?
Я подивитись хочу. Це син мого чоловіка, вже покійного
Подивіться, і що? Ваші доньки вчора були пограли з ним. Потім плакав, мами хотів
Я тільки гляну, на руки не візьму
Ну, гляньте
Відчинив двері і серце стиснулося: маленький Михайлик, як дві краплі води на батька.
Руді кучері, блакитні очі. Сидить, кубиками грається. Побачив мене посміхається.
Тітко А мама? Мамо де моя?
Немає мами, Павлик
Додому хочу
Заплакав голосно. Серце затрусилось Підійшов, обняв, приголубив.
Жінко, нащо берете на руки? Підете плакати буде! Ставте на місце!
Павлусю, не плач, не бійся, я повернусь
Гладив по рудих кучерях, витирав сльози.
Забери мене, просить. Їсти хочу, й нудно тут
Добре, Павлику, обіцяю повернусь. Не плач, синку
Додому йшов і вже не вагаючись знав: заберу хлопця. Усе зло вмить зникло, коли побачив цього беззахисного малюка, схожого на моїх дівчат
***
Промайнуло пятнадцять років.
Павлу час до міста їхати вчитись. Виріс синок Як же швидко летить час.
Дзвони, синку, до дому навідуйся, серденько болить Часи такі нині скрутні
Мамо, все гаразд буде! Я тебе не підведу. За два роки технікум закінчу!
Потім працюватиму, Льоня Стеценко каже дядько його добре платить на СТО, а я ж на машинах знаюсь, ти ж бачила!
Майстер мій рукою провів по рудих кучерях
***
Оце й життя: як стежка в лісі, веде невідомо куди.
Я думав, що доля мені випробування посилає: ще одна зрада, ще одне горе.
А виявилося у густих колючках образи заховався маленький синочок, який ні в чому не винен, просто захотів бути комусь потрібним.
Іноді серце бачить те, що очі не бачать.
В Михайликові воно розгледіло не «чужу» кров, а золоте дитяче серце, яке тужило за теплом.
Почуло просте: «Мамо», і простягло до нього руки.
Час довів: доброта то не жертва. Павлик не став «зайвим ротом», а став саме тим, хто воду для поливу носив, коли я в городі працював.
Тим, хто розвеселяв сестер у важку годину. Тим, хто, подорослішавши, промовляв так просто: «Дякую, мамо» і в цих словах був увесь світОтак у нашій старенькій хаті лишилося ще одне серце, у яке вкладалася любов і любов ця верталась сторицею. Я зрозуміла: головне у житті не звідки ти, а як умієш любити тих, хто поруч.
Іноді чужа дитина стає ріднішою, ніж своя образа.
Проводжаючи Павлика до автобуса, довго стояла на порозі, поки він не махнув з-за повороту рудою головою:
Мамо, я тебе люблю! Скоро приїду!
І так стало тепло на серці, що сльози самі викотилися на щоки не гіркі, а вже радісні.
Бо доки на світі залишаються ті, хто тебе чекає ти завжди вдома.
