Розумієш, він зовсім відбився від рук. Погано вчиться, додому пізно приходить.
Лідія Петрівна поставила на стіл дві чашки з кавою й підсунула подрузі тарілку з печивом. За вікном крапав жовтневий дощик, а в квартирі було затишно й тепло. Галина, як завжди, виглядала бездоганно акуратна зачіска, легкий макіяж, елегантна сукня. У свої пятдесят вісім вона вміла доглядати за собою.
Лідочко, дякую тобі велике, що погодилась допомогти, Галина взяла чашку й вдячно посміхнулась. Чесно кажучи, я вже не знала, до кого звернутися.
Та годі тобі, Галочко, ми ж стільки років дружимо. Звичайно, допоможу, Лідія сіла навпроти й уважно подивилась на подругу. Розказуй усе по порядку. Що трапилось із твоїм Богданом?
Галина зітхнула й провела рукою по скроням.
Розумієш, він зовсім відбився від рук. Погано вчиться, додому пізно приходить, а вчора я знайшла у нього в кишені якісь таблетки.
Боже ж ти мій, Лідія притиснула руку до грудей. Наркотики?
Не знаю. Може, й так. Я так перелякалась. А він нічого не пояснює, тільки грубить. Каже, що це не моя справа.
Лідія похитала головою. Вона добре знала Богдана онука Галини, сімнадцятирічного хлопця, який залишився без батьків і жив з бабусею. Раніше він був слухняним хлопчиком, але останнім часом став якимось похмурим і замкнутим.
А що пропонуєш? запитала Лідія.
Мені потрібні гроші на приватного детектива, Галина говорила тихо, майже шепотом. Хочу дізнатися, з ким він спілкується, де пропадає. Може, потрапив у погане товариство.
Скільки потрібно?
Пятнадцять тисяч. Я знаю, що це багато, але обіцяю повернути через місяць. Як тільки отримаю пенсію.
Лідія навіть не замислюючись підвелась і пішла до шафи, де тримала заначку. Галина була її найкращою подругою вже понад двадцять років. Вони познайомились на роботі, коли обидві були ще заміжніми, виховували дітей, будували плани на майбутнє. Потім доля розвела їх різними містами, але вони не втратили звязок. Листувались, дзвонили, навідували одна одну.
Коли Лідія овдовіла, саме Галина підтримувала її, допомагала пережити горе. А коли у Галини сталась трагедія загинули її син і невістка в автокатастрофі, залишивши маленького Богдана, Лідія негайно приїхала й допомагала організувати похорони, оформити опікунство.
Тримай, Лідія подала подрузі конверт із грішми. І не думай про повернення. Якщо знадобиться ще, скажи.
Галина взяла конверт і міцно обняла Лідію.
Ти в мене найкраща, прошепотіла вона. Не знаю, що б я без тебе робила.
Вони ще довго сиділи на кухні, пили каву й говорили про життя. Галина розповідала, як важко виховувати онука самій, особливо в підлітковому віці. Лідія радила, ділилась досвідом виховання власного сина.
А твій Олесь як? запитала Галина. Давно його не бачила.
Добре живе. Сімя в нього чудова, робота стабільна. Тільки дзвонить рідко, дуже зайнятий.
Зрозуміло. У всіх діти, як птахи, розлетілись хто куди.
Галина зібралась йти тільки ввечері. Лідія провела її до ліфта, вони попрощались, і подруга зникла за зачиняючимися дверима.
У квартирі стало тихо. Лідія прибрала посуд, полила квіти на підвіконні й сіла до телевізора. Але фільм не йшов у голову весь час думала про Богдана. Хороший був хлопець, чемний, розумний. Невже справді звязався з наркотиками?
Наступного дня Лідія пішла до поліклініки на плановий огляд. У черзі до терапевта сиділа її сусідка Віра Іванівна.
Лідо, привіт, привіталась сусідка. Як справи? Щось давно тебе не було видно.
Та все гаразд. Подруга вчора приїжджала, у неї проблеми з онуком.
А яка подруга? Та, що на чорній іномарці їздить?
Лідія здивувалась. Галина справді приїхала на машині, але ніколи не казала, що у неї є авто.
Можливо. А звідки ти знаєш?
Та я бачила, як вона від твого підїзду відїжджала. Гарна машина, дорога, мабуть.
Лідія нахмурилась. Якщо в Галини є така машина, навіщо їй позичати гроші? Але потім подумала, що, можливо, машина не її. Може, хтось підвіз.
Через тиждень Галина подзвонила й повідомила хороші новини.
Лідочко, уяви, з Богданом усе гаразд! Виявилось, що таблетки були звичайні вітаміни. Він просто соромився зізнатись, що почав ходити до спортзалу й пє спортивні добавки.
Слава Богу, полегшено зітхнула Лідія. А детектив що каже?
Та якого детектива? Ми з Богданом поговорили по душі, і він усе розповів. Виявляється, закохався в дівчину з паралельного класу, тому й поводився дивно. Молодість, знаєш.
Лідія посміхнулась. Справді, підлітки народ складний. Добре, що все обійшлось.
А гро
