Байдужість коштує дорого
Олег зупинив авто біля заправки.
— Дев’яносто п’ятий, повний бак, — кинув він хлопцю на заправці й пішов у будівлю.
У дверях він ледь не зіткнувся з чоловіком. Той ковзнув поглядом по обличчю Олега й уп’явся в телефон. «Роман?!» — не встиг вимовити Олег, але зупинився. Зайшовши всередину, він крізь скло спостерігав за колишнім другом. Бачив, як той сів у BMW. Олег кинувся до каси, простягаючи дівчині картку. Руки у нього тремтіли від хвилювання.
На вулиці BMW вже виїжджав на трасу. Не гаючи часу, Олег метнувся до своєї «Хонди», щоб наздогнати колишнього друга.
«Отака зустріч. А він не погано влаштувався. Вдало одружився? Нічого, з’ясуємо…» — думав він, не спускаючи очей з BMW.
Машина повернула в коттеджне містечко. Коли BMW зупинилась біля воріт одного з будинків, Олег проїхав трохи далі, спостерігаючи у дзеркало. Ворота відчинилися, і BMW заїхав на ділянку. Олег потиху подав назад, помітивши камеру над ворітьми й намагаючись не потрапити під її об’єктив.
Крізь огорожу він побачив, як Роман поставив авто біля гаража. На високий ґанок вийшла молода жінка. Відстань була чимала, але Олег упізнав її.
— Не може бути! — прошепотів він.
Жінка зійшла з ґанку й пішла назустріч Романові. Вони обнялися, поцілувалися й увійшли до будинку.
«Вони одружені, і це їхній дім. Оце справи… Як так вийшло? Помста? Але ж Марійка! Тиха, скромна, а ось як влаштувалась. А Роман? Друг, нічого не скажеш. А міг би я бути на його місці…»
***
У клубі було душно й галасливо. Музика лунала на всю залу, а кольорові прожектори блимали на обличчях танцюючих.
Олег сидів за барною стійкою, сьорбав коктейль і з нудьгою спостерігав за рухливими фігурами. Погляд його зачепив високу дівчину у вузькій червоній сукні. «Непогана», — подумав він і відвернувся.
Не встиг ковтнути, як почув знайомий голос.
— Це мій друг Олег. — До бару підходив Роман, обіймаючи ту саму дівчину в червоному. — Олеже, знайомся, це Оксана, моя дівчина.
Олег оглянув її з ніг до голови. Вона була ще гарнішою вблизи: великі підведені очі, ямочки на щоках, блискучі світлі коси — мрія, а не дівчина.
— Що, сподобалась? — посміхнувся Роман.
— Що будете пити? — запитав Олег, не відводячи погляду від Оксани.
— Я за кермом. Хлопці, поїдемо до мене? Тут шумно, — запропонувала вона.
— Поїдемо? — звернувся Роман до друга.
Олег не відповів, допив коктейль і зійшов з барного стільця.
На вулиці музика вщухла.
— Ну як? — Роман показав на червону «Ауді». — Батько подарував їй на день народження, — похвалився він, ніби це була його заслуга.
Олег перевів погляд з машини на друга. Роман підморгнув йому: «Це ще не все!»
«І як йому вдалось залицятись до такої?» Олег не вірив очам. Роман був менш привабливим. «І навіть слова не промовив, тихоня».
— Чого без Марійки прийшов? Я вас обох запрошував, — раптом запитав Роман, коли вони вже їхали містом.
— Погано почувається. Токсикоз. — При згадці про Марійку в Олега зіпсувався настрій.
— Отакої! А чого мовчав? Вирішив весілля приховати? — засміявся Роман.
Олег мовчав. Йому не хотілося говорити про Марійку.
«Ауді» зупинилась біля хмарочоса. Вони піднялись на шістнадцятий поверх у розкішному ліфті з дзеркалами.
— Це твоя квартира? — оглядав Олег просторий інтер’єр. — І де ти таку дівчину знайшов? — прошепотів він Романові на вухо.
— На вулиці. — Роман засміявся. — Уяви, вона ледь не збила мене.
Олег підливав другові вина, і незабаром той добряче напився. Оксана відвела його до кімнати й уклала спати. Повернувшись, вона побачила Олега перед картиною.
— Це моя робота, — сказала вона, підходячи.
— Твоя? — Олег з цікавістю обернувся. — А мене можеш намалювати?
— Художники пишуть, а не малюють. — Оксана відійшла на крок, оглядаючи його. — У тебе гарний торс. Позуватимеш оголеним?
— Прямо зараз? — Олег зніяковів.
— Ні, у студії, за хорошого освітлення. Залиш номер, я подзвоню.
Додому Олег повернувся у гарному настрої. Марійка зустріла його заплаканою.
— Ти випив? — підозріло запитала вона.
— Трохи. З Романом у барі сиділи.
— Їстимеш?
— Ні. Втомився, ляжу спати.
І як він так вляпався? Марійка була милою, але вагітність виявилась невчасною. А от Оксана — зовсім інша справа. Від Марійки треба позбутись.
Під душем Олег згадував Оксану. Він не міг допустити, щоб вона дісталась Романові. Але була перешкода — Марійка. Йому потріА потім усміхнувся, адже усвідомив, що щастя не купиш за гроші, а справжнє багатство — це тихі вечори з тим, хто любить тебе без умов.
