Соломіє, ти що витворяєш?! голос Бориса гуркотів по всій оселі. Куди це ти зібралась у такому вигляді?!
У театр іду, коли дозволиш! Соломія поправила перед дзеркалом нову блузку, куплену на розпродажі. Із Галкою домовились, давно хотіли подивитися цю виставу.
Який ще театр?! У тебе вдома доверху клопоту! Посуд невимитий, сорочки мої невипрасувані! А вона у театр! Борис ухопив Соломію за руку, повернув до себе до лиця. Зараз же переодягнись і займись господарством!
Соломія ривком визволила руку, але на запясті лишився червоний слід від його пальців.
Борю, ми ж учора про це говорили! Я цілий день вдома просиділа, усе переробила. Один вечір хочу для себе, що в цьому такого?
Для себе?! він зневажливо всміхнувся. А хто тебе годує, одягає? Хто кришу над головою дає? Я, між іншим, після роботи прийшов, хочу поїсти нормально, а не жувати ці твої бутерброди!
Соломія мовчки пройшла на кухню, почала виймати з холодильника продукти. Руки тремтіли, всередині згорнулося в щільний клубок. Ще зранку вона так тішилася майбутньому вечору, навіть зачіску зробила, черевики почистила. А тепер
От бачиш! задоволено буркнув Борис, увімкнув телевізор голосніше. І щоб швидше! Я голодний, як вовк!
Поки сковорода розігрівалась, Соломія потайки дивилася у вікно. Подвірям жінка її літ виводила собаку, сміялась, розмовляючи по телефону. Яка ж вона щасливою здавалася, ця незнайомка! Вільна, легка
Соломіє! Ти що там заснула?! гаркнув із кімнати чоловік.
Готую вже, готую! відгукнулась вона, поспіхом перевертаючи вареники.
Борис зявився на порозі кухні, спирався об одвірок.
Слухай, а завтра ввечері до мене Сашко прийде, справи обговоримо. Тож ніяких твоїх подружок, сидиш вдома тихо, чай подаси, коли попросимо.
Та ж завтра субота, несміливо заперечила Соломія. Ми з дівчатами хотіли до кавярні
Які ще дівчата? Тобі сорок три, Соломіє, прийди до тями! Час уже мозги на місце поставити. Дім, родина ось твоє місце. А не оті дурниці з подругами й кавярнями.
Соломія поставила перед ним тарілку, сіла навпроти. Їсти зовсім не хотілося, у горлі стояв клубок.
Борю, а чому ти так зі мною? Раніш не був таким Ми разом у театри ходили, в кіно, квіти дарував
Раніш! махнув він рукою. Раніш ти молодою була, кращою. А зараз що від тебе лишилось? Поповніла, постаріла, вдягається, як бабуся. Мені соромно з тобою на людину показатись!
Слова били болючіше за будь-який удар. Соломія встала, почала прибирати зі столу. Сльози підступали до горла, але вона стримувалась. Не хотіла давати йому ще одну приводу для принижень.
Та не реви ти! наморщився Борис. Не терплю я оті жіночі соплі. Краще подумай, як себе в порядок приведеш. Може, у спортзал запишешся, на дієту сядеш. А то зовсім запустилась.
Коли він пішов дивитися телевізор, Соломія дістала телефон, написала Галині: «Не ви
Оксано, що це ти витворяєш?! Миколин гук грюкнув по хаті. Куди це ти зібралась у такому вигляді?!
У театр, якщо дозволиш! Оксана поправила перед дзеркалом нову блуню, куплену на розпродажі. З Маряною домовились, давно хотіли подивитись цю виставу.
Який ще театр?! Ти вдома хазяйство запустила! Посуд не митий, сорочки не випрасувані! А вона збирається гульвісувати! Михайло схопив Оксану за руку, повернув до себе. Зараз же переодягайся і займись справами!
Оксана вирвалась, але на запясті лишився червоний слід від його пальців.
Миколо, ми ж учора про це говорили! Цілий день трудилась, все переробила. Один вечір для себе хоч ту, що тут такого?
Для себе?! він знизливо посміхнувся. А хто тебе годує, одягає? Хто дах над головою дарує? Я, до речі, після роботи прийшов, хочу нормтльжно поїсти, а не твої бутерброди жувати!
Оксана мовчки пройшла на кухню, почала діставати продукти з холодильника. Руки тремтіли, всередині згорнулося у тугий клубок. Ще зранку вона так тішилась вечору, навіть зачіску зробила, туфлі вичистила. А тепер…
От бачиш! Микола вдоволено буркнув, увімкнув телевізор голосніше. І швидше! Я голодний, як вовк!
Поки сковорода розігрівалась, Оксана нишком дивилась у вікно. У дворі жінка її років виводила собаку, сміялась, розмовляючи по телефону. Яка щаслива вона здавалась, ця незнайомка! Вільна, легка…
Оксано! Ти там задрімала?! грінув із кімнати чоловік.
Готую вже! відгукнулась вона, квапливо перевертаючи котлети.
Микола зявився на порозі, вперепирку встав біля косяка.
Слухай, а завтра ввечері до мене Тарасенко завітає, справу обмовимо. Тож ніяких твоїх подружок, сиди вдома тихо, чай подаси, коли попросимо.
Але ж завтра субота, несміливо заперечила Оксана. Ми з дівчатами у кафе планували…
Які ще дівчата? Тобі сорок три, Оксано, отямися! Час уже тверезо думати. Дім, родина оце твоє місце. А не дурниці з подружками.
Оксана поставила перед ним тарілку, сіла навпроти. Ні їсти, ні пити не хотілось, у горлі стояв ком.
Миколо, чому ти так зі мною? Раніше ж був інший… Разом до театру ходили, у кіно, квітами обдаровував…
Раніше! махнув він рукою. Раніше ти молодшою була, красунцею. А зараз що залишилось? Запалола, постаріла, одягаєшся як бабуся. Соромно з тобою на люди зявлятись!
Слова навіки різали, ніж биття. Оксана встала, почала збирати зі столу. Сльози підступали до горла, але вона стримувалась. Не хотіла дарувати йому нову приводу для глуму.
Та не реви! Микола поморщився. Не виношу ці жіночі соплі
Вирашила висловлена думка трималася міцно, адже кожен новий ранок у власній оселі з вікном у маленький київський дворик нагадував їй, що найважче рішення було найкращим подарунком долі.
