Розійшлися через тиждень після весілля
— Ти з глузду з’їхав?! Який розлучення?! — Наталя шпурнула на підлогу букет зів’ялих троянд, який ще вчора здавався їй найкрасивішим у світі. — Ми ж тільки одружилися! Тиждень тому!
— І що з того? — Тарас навіть не підвів очей від телефону. — Помилка вийшла. Буває. Краще відразу виправити, ніж мучитися роками.
— Помилка?! — голос Наталі зірвався на вереск. — Я для тебе помилка?! Наше весілля — помилка?!
Тарас нарешті відірвався від екрану, подивився на дружину. На колишню дружину. Або як тепер правильно називати?
— Слухай, Наталко, ну що ти істерику влаштовуєш? По-доброму ж кажу. Не підходимо ми один до одного, і все. Я зрозумів це ще в першу шлюбну ніч, коли ти влаштувала скандал через те, що я зуби не почистив.
— То почисти зуби! Що тут складного?!
— А чому я повинен? Вдома ніколи не чистив перед сном, і нічого, нормально жив.
Наталя опустилася на диван, охопила голову руками. Невже вона справді сім років зустрічалася з цією людиною і нічого не помічала? Чи помічала, але думала, що після весілля все зміниться?
— Тарасе, любий, — вона спробувала говорити спокійно. — Ми ж любимо один одного. Пам’ятаєш, як ти пропозицію робив? На колінах стояв, клявся, що я буду найщасливішою…
— Це була романтика. А життя — воно інше. Ти сама подумай: тиждень живемо, і вже кожен день сваримося. Вчора ти докоряла мені, що носки не в кошик кинув. Позавчора — що тарілку після борщу не помив відразу. А сьогодні зранку почалося — чому я каву собі зварив, а тобі ні.
— Та я ж спала ще!
— Ну ось бачиш. Мені що, тебе будити, питати, чи хочеш кави? А якщо не хочеш, а я розбуджу — знову скандал буде.
Наталя розгублено дивилася на чоловіка. Невже він серйозно? Невже ці дрібниці для нього привід зруйнувати сім’ю?
— Тарасику, — вона підійшла до нього, хотіла обійняти, але він відсторонився. — Та це ж дурниці! Ми притремся, звикнемо. Усі пари через це проходять!
— Не хочу я притиратися. Мені і так добре було. Навіщо я взагалі одружився?
Це питання зависло в повітрі. Наталя відчула, як усередині щось обривається. Сім років стосунків, рік підготовки до весілля, купа витрачених грошей, гості, які ще питають, як медовий місяць…
— Знаєш що, — вона випрямилася, витерла сльози. — Може, ти й маєш рацію. Може, ми справді поспішили.
Тарас здивовано глянув на неї.
— То— То йди, а знайдеш іншого, хто зуби чиститиме.
