Розлучення по-дружньому
Я завжди вважала, що розлучення це лише про чоловіка та дружину.
Але виявилось, що воно торкається й усіх, хто з ними дружив…
Наша компанія склалася у Львові, точніше, у його передмістях там, де довгі вулиці з майже однаковими будиночками, охайними газонами й поштовими скриньками біля дороги.
Спочатку ми зустрічались на курсах «нового життя», на заходах громади, на дитячих днях народження та шкільних виставах. Через пару років уже ніхто не уявляв свята чи вихідні одне без одного.
У компанії було шість пар.
Я з чоловіком.
Оля з Василем найближчі.
І ще чотири родини з дітьми приблизно одного віку.
Наш календар був розписаний як у великої родини:
Літо поїздки на озеро, шашлики, кукурудза на грилі та День Незалежності в парку з салютом.
Осінь яблука з сидром, Гелловін і День Подяки.
Зима лижі, Різдво, Новий рік та дитячі канікули в Карпатах.
Весна Великдень з традиційними пасками.
Здавалось, що ця дружба назавжди.
Поки одного дня Оля не подзвонила й спокійно оголосила:
Ми з Василем розлучаємось.
Я зависла, як старий компютер. Вони ж були ідеальною парою! Ні хмаринки на їхньому родинному небі… Чи ми просто не хотіли цього помічати, бо так було простіше?
Нарешті я випалила перше, що спало на думку:
А як же наш День Подяки у вас у підвалі? Ти ж обіцяла індичку з гречаною начинкою…
Свято все ж таки відбулось, але вже в мене щоб індичка не пропала.
Василь прийшов із новою дівчиною.
Ми ж цивілізовані люди, незграбно підморгнув він друзям.
Красуня була молодша за тридцять: коса до пояса, ніжки безкінечні, а шортики ледве прикривали попку. Чоловіки непомітно ковтали слину, дружини закачували очі.
Оля фуркнула:
Ну-ну, подивимось, як вона заспіває, коли дізнається, який він скнара!
І раптом до мене:
Ти взагалі чия подруга?!
Свято було зіпсоване.
У відповідь Оля привела на наступний день народження якогось застарілого ботанчика у мішковатому костюмі й круглих окулярах. Він увечір нудно читав «розумні» промови, перемішані з плоскими жартами, і тихо зник, не отримавши підтримки ні від чоловіків, ні від жінок.
Вдома колишня пара стала постійною темою обговорень.
Дружини дружно підтримували Олю.
Чоловіки, хоч і робили вигляд, що обурені підлістю Василя, потай захоплювались.
Почалась складна дипломатія.
На мій день народження запросили лише Олю з дітьми «щоб дітям було веселіше».
На літній шашлик Василя з черговою феєю: «там усі їдять і пють, спілкуватись особливо не доведеться».
Найважче було з ювілеями.
Марічка, готуючись до срібного весілля, драматично зітхнула в трубку:
Наталко, я не знаю, як їх розсадити. Ми не витримаємо перестрілку їхніх поглядів.
Ми з нею цілу годину малювали схему розсадки:
Василя з дівчиною у кут за колону.
Олю біля каміна й десертного столика.
Дітей куди вийде.
Може, пощастить, і хтось захворіє та не прийде? з надією зітхнула Марічка, а потім пошепки вибачалась сама перед собою.
Кульмінація була на випускному їхньої доньки.
Зал улюбленої піцерії, квіти, кульки, музика.
Оля з одного боку довгого столу.
Василь з іншого.
Посередині торт, наче розділова смуга.
Василева красуня з глибоким декольте, на радість хлопцям, гортала телефон. Дружини шипіли на чоловіків очима. Чоловіки робили вигляд, що їх цікавить лише піца.
Я спробувала розрядити атмосферу:
Головне, що ви обидва прийшли. Дитині радість…
Холод був такий, що піца перетворилась на морозиво.
Поступово все вляглось.
Ми частіше почали бачитись з Олею і цікавіше, і безпечніше.
З Василем спілкування звелось до рідких «лайків» та випадкових зустрічей у «Епіцентрі».
І я зрозуміла просту річ: розлучаються не лише чоловік і дружина. Трохи розлучаються й друзі.
Тепер кожне наше свято як засідання Радбезу: суворий етикет і продумана розсадка.
День Подяки, наприклад, ми святкуємо у два заходи:
Спочатку з Олею індичка і солодка картопля.
Потім з Василем стейки і його чергова фея у міні-шортах.
А недавно я подумала: якщо хтось ще розлучиться, нам доведеться відкривати окремі чати на кожне свято.
Дружба ніби жива, але тепер вона як членство у «Епіцентрі» індивідуальне, з обмеженнями й суворими умовами використання.
А іноді мені здається: якби можна було оформити розлучення по-дружньому офіційно,
ми б теж підписали папери
тільки без адвокатів та аліментів,
але з графіком шашликів і правом на «спільних друзів по вихідних».
Розлучення штука заразна. Навіть якщо воно чуже…
