— Яка манера їсти з телефоном у руках?! Або телефон прибери, або виходь з-за столу! — знову крикнув Олексій на пасинка.
— Хочу і їм з телефоном! Що тобі до того?! Ти мені ніхто, — огризався десятирічний Єгор.
— Що ти сказав?! Я поки що в цій квартирі господар, будь ласка, поважай мене і слухай! Я своїм батькам у твої роки не смів зазнатися! — гримів Олексій, а Єгор вибіг з-за столу і хлопнув дверима у свою кімнату.
— Чому ви знову не ладите? Я вже навіть не можу спокійно помитися, ви одразу чіпляєтеся! Як же я від усього цього втомилася! — вийшла з ванни Наталка, мама Єгора.
— Твій син зовсім розгубився! Немає ніякого виховання! Це, між іншим, твоя провина! — у гніві зауважив Олексій, накриваючи на стіл.
Наталка пройшла на кухню, присіла на стілець. Вона зняла з голови махрове рушник, яке накрутила кілька хвилин тому. Втомлено витерла ним обличчя, поглянула на чоловіка, зітхнула і опустила очі…
…У вісімнадцять років Наталка завагітніла від однокурсника. Особливої любові тоді не було. Просто зустрічалися і все… Вона розповіла хлопцеві про вагітність. Він розповів цю історію своїм батькам. А ті оперативно зреагували. Справді перевели його в університет на іншому кінці країни, а Наталці дали гроші на аборт.
Вона й не подумала позбавитися малюка. Вирішила народити та приєднатися до рядів матерів-одиночок.
— Ой, Наталко! Як мені тебе шкода! Я ж у всьому винна, недогляділа. Треба було пояснити тобі. Сама на власному досвіді пережила, що значить виховувати дитину в одиночку. І ти по тій же доріжці йдеш. Прямо повторюєш мою долю… — тужила колись Світлана Антонівна, мама Наталки.
— Так не переживай, мам. Ти ж мене виростила, і я впораюся. Спочатку візьму академічну відпустку на рік, а потім переведуся на заочне. Мільйони жінок так живуть, і я не гірша! Переживемо! — відповідала їй Наталка.
— Ой, проживеш-то проживеш… Але це не найкраща доля… Чоловікам же чужі діти не дуже потрібні. А ти з такої молодості з прицепом!
— Мам, ти ж вічно зі своїми стереотипами. Я впевнена, що є на світі той самий чоловік, здатний полюбити і мене, і мою майбутню дитину, — з упевненістю відповідала Наталка.
— Ну, дай Боже… — значно відповіла Світлана Антонівна…
…Через дев’ять місяців Наталка народила хлопчика, якого вирішила назвати Єгором. І потім життя закрутилося з неймовірною швидкістю. Спочатку, як і планувалося, академічна відпустка в університеті. Потім заочне навчання, робота, сесії, іспити, перескладання, хвороби, дитячий садок, дні народження маленького синочка один за одним. Звичайно, дбати про дитину самій Наталці було дуже важко. Дякувати матері, яка не залишила її в складну годину і допомагала чим могла.
…Наталка вже відвела синочка в перший клас, отримала диплом, влаштувалася на хорошу роботу, але в особистому житті все ще не вдавалося. Мати в своїх роздумах щодо чоловіків частково була права. Бувало, що за Наталкою починали залицятися чоловіки. Одним жінка сама не відповідала взаємністю. Інші ж, як тільки дізнавались, що в Наталки росте син, одразу ж зникали під різними приводами. Так вона і жила з сином удвох.
— Наталко, ти бачила нового начальника будівельного відділу? Який він… — грайливим голосом запитала колега Лариса.
— Ні. А що, він з золота? — без інтересу відповіла Наталка.
— Ну, з золота, не з золота… Але чоловічок нічого собі! Ось буде сьогодні на загальному засіданні, саму призначать, тоді й зрозумієш, про що я.
В той же день Наталка, як і інші співробітники компанії, познайомилася з новим начальником. Олексій Сергійович дійсно виявився привабливим молодим чоловіком, спортивної статури, з чудовим почуттям гумору. Він якось особливо швидко вписався в колектив, завів дружні стосунки з колегами, але найбільше симпатизував саме Наталці. Її особливе ставлення до себе жінка відчула, здається, з самого першого дня.
Спочатку доброзичливий Олексій запропонував випити разом по чашці кави під час обіду. Далі більше: запросив на перше побачення. Наталка погодилася, але для себе вирішила одразу: поки справа не зайшла далеко, спочатку повідомить про Єгора.
Про себе Олексій розповів, що до тридцяти трьох років так і не одружився. Досі жив з мамою. Потім накопив на власну квартиру і тепер готовий до шлюбу.
Наталка також розповіла про себе і акуратно позначила, що сама виховує сина. Олексій віднісся до цього спокійно, розповів, що завжди мріяв про сина. Наталка заспокоїлася, і далі їхній роман розвивався дуже швидко. Жінка познайомила свого обранця з сином. Вони разом гуляли в парку, ходили в кіно. Загалом, усе було непогано. Звичайно, на той момент і Олексій, і Єгор поводилися трохи відчужено. Наталка була щиро впевнена, що вони обов’язково подружаться. А в ідеалі – стануть по-справжньому близькими людьми. Як батько і син.
— Наталко, може, ви переїдете до мене? — якось сказав Олексій.
— Не знаю, Олеже. Я б, здається, не проти, але Єгор… Йому доведеться змінювати школу, а він, напевно, не захоче, — поділилася своїми міркуваннями Наталка.
— Ну захоче, не захоче! Ти його розбалувала, дорога. Як скажемо, так і буде. Треба просто поставити його перед фактом, що переїжджаємо, і він іде в іншу школу, — відповів Олексій.
— Теж мені! — спохмурніла Наталка.
Вона дійсно хотіла переїхати до улюбленого, але щось її стримувало, не давало зробити серйозний крок у зовсім нове життя.
Прошло кілька місяців. Олексій знову завів розмову про переїзд та офіційну реєстрацію шлюбу.
— Добре, Олеже. Я поговорю з Єгором. Може, саме за літо і переїдемо, і з нового навчального року він піде в школу в твоєму районі.
— Наталко, ми з тобою вже розмовляли. Чому ти все на свого Єгора покладаєш? Давай вирішимо це питання між нами, а його просто поставимо перед фактом. Він просто дитина, і не йому вирішувати, де і з ким жити, — наполягав Олексій.
— Олеже, я так не можу. Це мій син, у нього ж всі друзі в цій школі, секція. Я все-таки поговорю з ним.
До майбутньої розмови з сином Наталка підготувалася досить довго. Але одного разу в суботу все-таки вирішила підняти цю непросту тему.
— Єгор, а що ти скажеш на те, щоб ми з тобою насовсем переїхали до дяді Олексія?
— А навіщо? — недоумано запитав десятирічний хлопчик.
— Ну, розумієш, ми з ним любимо один одного, одружимося і будемо жити як одна сім’я.
— Може, тоді я краще до бабусі переїду? — загадався Єгор.
В повітрі повисла коротка пауза.
— Ні, синку. Чому до бабусі? По-перше, я хочу бачити тебе кожного дня. А, по-друге, бабуся вже не молода, а з тобою треба й уроки вивчити, і поїсти приготувати. Ні.
Наталка відчула, що Єгору не особливо хочеться переїжджати. Усередині в неї боролися два почуття. З одного боку, вона любила Олексія, хотіла жити з ним в одній квартирі, разом засинати і прокидатися. З іншого боку, жінка щиро любила сина і не хотіла псувати з ним теплі довірливі стосунки.
— Натальо, заяву в РАЦС ми подали, давай тепер визначимось з датою переїзду. Мені здається, що чим раніше це станеться, тим краще буде.
— Олеже, я поговорила з Єгорчиком. Мені здається, що він якось відреагував… — Наталка не встигла завершити фразу, бо Олексій перебив її.
— Наталко, давай я сам за ним заїду після школи і поговорю по-мужські. Ти його занадто розбалувала. Він у тебе як дівчинка якась: поїду, не поїду…
— Ну спробуй… — з небажанням погодилася Наталка.
Ввечері Олексій мав привезти Єгора додому. Наталка дуже переживала. У глибині душі вона щиро сподівалася, що все пройде гладко, і Олексію вдасться переконати сина у переїзді. Наталка приготувала смачну вечерю. Але, судячи з настрою, з яким приїхали Олексій і Єгор, розмова в них не склалася.
— Наталко! Твій син — абсолютно невихований хлопець! — практично з порога заявив Олексій.
— Чому такі висновки? — запитала Наталка, спостерігаючи, як Єгор поспішив одразу втекти до своєї кімнати.
— З чого такі висновки? Ти ще питаєш?! Так він закатав таку істерику! Він хлопець, а гірший за будь-яку дівчинку! Переїжджаємо і крапка! А то дивися, веревки з тебе сплітає! Але я його перевиховаю і зроблю з нього нормального хлопця!
— Давайте вечеряти. — запропонувала Наталка.
Олексій вже сидів за столом, чекаючи тільки на Єгора, який все ще не виходив з кімнати.
— Єгоре, синку, йди вже вечеряти. — крикнула Наталка, не виходячи з кухні.
— Не хочу. — відповів Єгор.
— Ну ти давай ще нюни свої розпускай! Чесне слово, як дівчинка якась! Лет вже чимало, а все соплі жуеш. На піаніно ходиш! Поруч з моїм домом є секція боксу, туди і підеш замість своєї музичної школи, — грозно підсумував Олексій.
— Я краще у бабусі буду жити, ніж з тобою! — крикнув Єгор, Наталка зрозуміла по голосу, що він плаче.
— Жодної бабусі. Житимемо всі разом і крапка…
…Наталка і Єгор переїхали до Олексія. Відтоді спокійне життя Наталки закінчилося, адже скандали в квартирі спалахували буквально кожного дня.
— Яка манера їсти з телефоном у руках?! Або телефон прибери, або виходь з-за столу!
— Хочу і сиджу з телефоном! Що тобі до того?! Ти мені ніхто… — огризався десятирічний Єгор.
— Що ти сказав?! Я поки що в цій квартирі господар, будь ласка, поважай мене і слухай! Я своїм батькам у твої роки не смів зазнатися!
— Чому ви знову не ладите? Я вже навіть не можу спокійно помитися, ви одразу чіпляєтеся!
— Твій син зовсім розгубився!
Єгор вийшов з-за столу, не доївши свою порцію.
— Наталко, може, справді відправимо його до твоєї матері? — запропонував Олексій.
— Ні, Олеже. Я хочу, щоб мій син жив з нами.
— Ну тоді я його путівку завтра здам. Не хочу терпіти його хамство у відпустці, та й покарання він має хоч якесь отримати за свою поведінку. Ось і не поїде до моря в рамках профілактики.
— Олеже, ти що? Я без сина нікуди не поїду! — заявила Наталка.
— Нічого з ним не станеться, посидить з твоєю матір’ю і подумає.
— Олеже, а якби це була твоя дитина, ти поступив би з ним так само?! — раптово запитала Наталка.
— Зараз мова не про наших спільних дітей, а про Єгора.
— Ні, Олеже, я без сина нікуди не поїду. Тим більше, що ти говорив, що завжди мріяв про сина і не проти дітей.
— Я не думав, що буде саме так! — заявив Олексій.
Наталка дійсно відмовилася їхати у відпустку без сина. Олексій образився, кілька днів ночував у матері.
Одного разу ввечері до Наталки подзвонив мобільний. На екрані висвітився номер свекрухи.
— Так, Ірино Петрівно.
— Наталко, ти що таке твориш? — відразу почала свекруха.
— А що сталося?
— Ти збираєшся одружитися, а вже перечиш своєму майбутньому чоловікові?! Олексій кілька днів живе у мене, у свою квартиру повернутися не може!
— Якщо ми йому заважаємо, то можемо переїхати. Чому ж він сам не зателефонував?
— Хватить тобі прикидатися овечкою! Радіти маєш, що тебе такий чоловік з прицепом взяв, а ти ще й права качаєш! — вигукнула свекруха.
— До побачення. Завтра Олексій може повертатися в квартиру. Нас тут не буде до вечора. — Наталка поклала слухавку.
Після цього розмови вона зібрала речі. Ввечері вони вже були у своїй квартирі. Потім Олексій дзвонив, намагався налагодити стосунки, але Наталка відмовилася від продовження роману. Заяву з РАЦСу вона забрала.
— Ну і живи все життя зі своїм синочком! — на прощання заявив їй Олексій.
— І буду, — відповіла Наталка і назавжди видалила номер Олексія, а потім і роботу змінила.
Ось така не зовсім вдала сімейна історія. Хоча ще невідомо, кому в цій історії пощастило…
