ПО-ЖИВОМУ
У родині кожен жив окремим життям.
У батька Олександра, окрім дружини, завжди була ще й улюблена жінка, а іноді не одна та сама. Мама Ганна, вже здогадуючись про зради чоловіка, також не славилася особливою чистотою в стосунках. Їй подобалося проводити час поза домом із одруженим колегою. Два сини майже весь час лишалися самі по собі особливою увагою їх ніхто не обдаровував. Мати вважала, що школа має відповідати за своїх учнів цілком.
По неділях ця родина збиралася на кухні лише для того, щоби швидко пообідати й розбігтися по своїх справах, не обмінявшись і словом. Так би вони й жили у своєму зіпсованому, грішному, але солодкому світі, якби не сталася одна трагедія.
Коли молодшому синові Денисові виповнилося дванадцять, Олександр вперше взяв його з собою в гараж допомагати. Поки Денис розглядав інструменти, батько ненадовго пішов до знайомих автомеханіків, які неподалік поралися біля своїх машин.
Раптом із гаража Олександра повалив густий чорний дим, а за мить і язики полумя. Ніхто спочатку не розібрався, що сталося. Згодом зʼясується, що Денис випадково впустив увімкнену паяльну лампу на каністру із бензином. Люди розгубилися, зачепені жахом. Вогонь бушував. Хтось без роздумів вилив на Олександра відро води, і він кинувся у вогонь. Всі завмерли. За кілька миттєвостей він виніс із палаючого гаража нерухомого сина. Денис був увесь у опіках. Лише обличчя залишилося цілим видно, захищав його руками. Вся одіж на хлопчикові вщент згоріла.
Дехто вже викликав пожежників і швидку допомогу. Дениса терміново відвезли до лікарні. Він ще дихав!
Одразу хлопчика поклали на операційний стіл. Після довгих годин чекання до батьків Дениса вийшов лікар і сказав сухо:
Ми робимо все можливе й неможливе. Зараз ваш син у комі. Можливість вижити менша, ніж шанс виграти мільйон гривень у лотерею. Офіційна медицина тут безсила. Але якщо в Дениса виникне шалене бажання жити можливо, станеться диво. Тримайтеся.
Не роздумуючи, Олександр і Ганна кинулися до найближчої церкви. Надворі хлистала злива. Батьки, мокрі до нитки, ні на кого не звертали уваги треба було рятувати сина.
Вперше у житті вони переступили поріг храму. У середині було спокійно, людей мало. Побачивши священика, пара несміливо підійшла до нього.
Отче, рятуйте, наш син при смерті! Що нам робити? крізь сльози промовила Ганна.
Називаюся отець Сергій. Ото вже, як тривога, то й за Бога згадують Ви великі грішники? одразу почав священник.
Та ніби ні. Нікого не вбивали, озвався Олександр, опустивши очі під проникливим поглядом отця Сергія.
А любов свою куди поділи? Вона у вас мертва під ногами. Між чоловіком і жінкою й нитку не просунеш, а у вас і колоду можна покласти не зачепить Моліться, діти, про одужання свого сина до Миколая Чудотворця! Сильно моліться! Та памятайте: на все Божа воля! На Бога не нарікайте. Буває, Господь так напоумляє неразумних. Інакше не зрозумієте. Самі душу занапастите й не помітите. Виправляйтеся. Любов усе рятує!
Олександр і Ганна стояли, мокрі від сліз і дощу, перед проникливим отцем Сергієм, схожі на двох нещасних утят, і слухали про себе гірку правду. Їх було шкода дивитись.
Отець вказав їм на ікону Миколая Чудотворця.
Обидва впали перед іконою на коліна, несамовито молилися, плакали, давали обіцянки
На всіх сторонніх стосунках був поставлений хрест їх наче стерли з памяті. Життя осмислювали по крихті, по літері
Зранку зателефонував лікар: Денис прийшов до тями.
Олександр і Ганна вже сиділи біля ліжка сина. Денис розплющив очі й намагався посміхнутися батькам. Але посмішка була сумною. На обличчі залишився слід недитячого терпіння.
Мамо, тату, прошу вас не розлучайтеся, прошепотів хлопчик.
Сину, з чого ти взяв? Ми разом заперечила Ганна, обережно торкнувшись гарячої розслабленої долоні сина. Денис скривився, ойкнув. Мама поспіхом відсмикнула руку.
Я це бачив, мамо. А ще, мої діти носитимуть ваші імена, додав Денис.
Олександр із Ганною перезирнулися. Вирішили, син марить. Які діти? Він й пальцем ледве рухає! Прикутий до ліжка, зовсім слабкий. Самому би дякувати Богу, якщо одужає!
Але відтоді Денис став потрохи відновлюватися. Всі родинні заощадження й сили пішли на його лікування. Олександр із Ганною продали дачу.
Шкода, що гараж разом із автівкою того дня вигорів ущент можна було б і їх збути й виручити гроші для Дениса. Але головне син залишився живим! Уся рідня бабусі, дідусі долучилися, чим могли допомагали.
Сімя згуртувалася навколо біди.
Навіть найдовший день скінчиться.
Минув рік.
Денис перебував у реабілітаційному центрі. Він уже ходив самотужки й міг себе обслуговувати.
У центрі Денис познайомився із дівчинкою Лесею. Вони були одного віку. Леся, як і Денис, пережила пожежу. Лице дівчинки було вкрите опіками.
Переживши кілька операцій, Леся надзвичайно ніяковіла за себе й свої шрами, у дзеркало не дивилася, бо боялася.
Дениса зворушила її внутрішня ніжність. Від Лесі ніби світився особливий спокій. Ії хотілося захищати. Весь вільний від процедур час вони проводили разом. Їх поєднувало багато ці діти пережили нестерпний біль, відчай, навчилися не боятись уколів, білих халатів і гірких пігулок Тем для розмов у них вистачало, й наговоритись не могли.
А час ішов
Денис і Леся справили скромне весілля. У них народились красиві діти: спершу донечка Оксана, а через три роки син Євген.
Коли сімя, нарешті, змогла спокійно зітхнути, Олександр із Ганною дійшли згоди розійтися. Те, що пережили вони з Денисом, так їх виснажило, що разом вже бути не мали сил. Подружжя було спустошене, обом хотілося спокою й відпочинку одне від одного.
Ганна поїхала до сестри у передмістя. Перед тим заглянула до церкви взяти благословення отця Сергія. За ці роки не раз до нього зверталася, дякувала за врятування сина.
Дякуй не мені, а Богові, Ганно, поправляв її отець Сергій.
Священник не підтримував розлуку.
Але якщо тобі тяжко, поїдь, відпочинь. Самотність іноді корисна для душі. Та повертайся! Чоловік і жінка єдине ціле, наставляв він.
Олександр лишився сам у порожній квартирі. Сини вже з сімями жили окремо.
Колишні подружжя навіть внуків відвідували по черзі, намагаючись не пересікатися.
І якось, у кожного настала власна, затишна тишаМинали роки. Олександр, сидячи на самотній кухні, раз за разом прокручував у памяті той фатальний день у гаражі. Він навчився готувати прості страви та полюбив тишу, що виникала у старих стінах після заходу сонця. У його кімнаті завжди стояла фотографія Дениса з Лесею й онуками усміхнені, вони наче промінці у непростому житті старого.
Якось у сірий осінній день у двері подзвонили. Олександр відчинив і побачив Ганну вона тримала в руках торбинку з пирогами, а на очах блистіла соромязлива, щира посмішка.
Ми з онуками поблизу були Забігли, сказала вона, приглушеним голосом озирнувшись повз плече.
Заходьте, просто відповів Олександр.
У маленькій кухні швидко стало тісно від сміху, дитячих голосів і старих жартів. Онуки, не звертаючи уваги на формальні стосунки бабусі й дідуся, розповідали про шкільні пригоди, розсипали печиво та ділилися планами на майбутнє.
Вперше за багато років у вікнах цієї квартири затанцювало тепло. Ганна невимушено поправила рушник на плечі Олександра, а він, забувши про образи, так щиро розсміявся, що мороз побіг по шкірі. Вони дивилися одне на одного зморшки, сивина, але й щось інше спокій, прийняття, навіть вдячність.
Як добре, що ми всі разом, промовила Леся, допомагаючи Оксані збирати іграшки.
Денис щільно обійняв дружину й дітей. Він часто замислювався, якою дивовижною буває сила любові й прощення. Та найбільше він пишався тим, що зміг у найтемніший час простягнути руку до світла.
Олександр визирнув у вікно крізь похмурі хмари прорізалися перші ясні промені. Його серце раптом наповнилося дивною легкістю, як після літнього дощу.
Хоч у цій родині, як і в житті, залишились рубці та шрами для кожного з них це було тепер не болем, а нагадуванням: навіть спотворені ранами долі можуть нести любов і надію.
В житті, як і по-живому без гарантій, але з вірою. А головне завжди є шлях додому.
