Розбиту вазу не склеїти

Напередодні Нового року Олена ходила по магазинах у пошуках подарунків для рідних та друзів. Чоловіку вона вже давно обрала синій светр, який ідеально пасуватиме до кольору його очей.

Мамі Олена придивилася нову сукню, а то вона собі так рідко купляє одяг. Синові – планшет, про який він давно мріяв. А друзям різні приємні дрібнички.

Подарунків вийшло чимало. Мерехтіння яскравих вітрин, гірлянди та вся ця передсвяткова метушня виснажила Олену, хоча й вона любила свята, настрій та казкову атмосферу. Олена вирішила зайти у кафе, відпочити та випити чашку кави.

Вона зайшла у маленьке затишне кафе і сіла за вільний столик. До неї підійшла офіціанта, дівчина ввічливо привіталася і запропонувала меню. Олена відразу замовила своє улюблене капучіно і почала обирати десерт. Вибір зупинила на еклерах, які так сильно любила ще з дитинства.

Смакуючи десертом, Олена розглядала кафе і відвідувачів торгового центру, яких було видно через скло. Вона любила спостерігати за людьми, як гуляють щасливі родини, як батьки обирають найкращі подарунки для свої дітей, як всі намагаються все встигнути і нічого не забути.

Серед натовпу людей, які шукали новорічні подарунки та намагалися усе встигнути вона побачила свого чоловіка. Олена зраділа і вже хотіла йому зателефонувати, сказати що вона теж тут і шо неабияк рада його бачити. Проте за секунду вона помітила, як її чоловік поспішає до когось і посміхається. Олена побачила, що назустріч йому йде молода, красива жінка.

Олена не зрозуміла, що відбувається. Можливо якийсь збіг? Ні. Він посміхався саме цій красивій жінці, він точно її знав. Зустрівшись вони про щось говорили, і зайшли в те ж кафе.

Олена не знала що їй робити, куди їй подітися. Вона була розгублена як ніколи раніше. Не знала як їй непомітно вийти, не хотіла щоб він її побачив. І тут раптом Олена збагнула, що їй нічого приховувати або боятися, вона у кафе одна, а от чоловік невідомо з ким.

Олена з чоловіком були одружені вже дев’ять років, і за цей час вона жодного разу не підозрювала його в якихось інтригах чи зраді. Вона завжди вірила йому, довіряла і кохала. Була переконана, що їх шлюб назавжди і навіть уявити не могла, що у чоловіка можливо хтось є.

Коли її найкращі подруги в сльозах розповідали про зради своїх чоловіків, Олена була впевнена, що з нею таке ніколи не трапиться, що вона ніколи не слідкуватиме за чоловіком, не перевірятиме його телефон. Все це здавалося їй непотрібним, зайвим. Навіщо все це, навіщо шукати підтвердження зраді? Менше знаєш, краще спиш.

Можливо це його знайома, колега по роботі, або давня шкільна подруга. Вони могли просто зустрітися в торговому центрі, зайти разом в кафе. Це ж ще нічого не означає. Різне ж буває.

Олена розуміла марність таких виправдань свого чоловіка, але продовжувала себе заспокоювати. Пара ж зайшла в кафе і сіла за останнім столиком у куточку. До них підійшла та ж офіціанта і запропонувала меню.

В цей час чоловік сів ближче до своєї супутниці і обійняв її. Став цілувати їй руки і шептати щось на вухо. Вони ніжно дивилися один на одного і неозброєним оком можна було зрозуміти – це закохана пара. Їх стосунки з простої інтрижки давно переросли в щось більше і важливіше. Значить це триває вже досить довго.

Олені хотілося заплакати, підійти до них, влаштувати чоловіку сцену. Вона перехотіла каву і десерт, здавалося весь світ був проти неї. «Піти і влаштувати скандал, нехай знає, що я не така дурна і про все тепер знаю. Але ні, як це виглядатиме, це не найкращий варіант для мене. Яка я дурна. Затримувався ж на роботі, але я вірила і довіряла. А тепер що робити, як жити далі. Скільки ж часу він зраджував. Скільки це триває».

Олена непомітно покликала офіціантку, попросила рахунок, розплатися і вийшла з кафе. Наостанок вона озирнулася і подивилася на закохану парочку, але вони як раніше були зайняті один одним, здавалося вони не помічали нікого. Протягом вечора Олена намагалася згадати чи дивився на неї колись так закохано чоловік. Чи любив він її так колись. Чи була у їхніх стосунках така ідилія, така ж закоханість. І не змогла згадати. Від цього їй було ще важче. Вона відчувала себе самотньою, покинутою і зрадженою.

Прийшовши додому, Олена залишила подарунки в коридорі, а пізніше взагалі їх викинула. Настрій був взагалі не святковий, та й кому тепер їх дарувати. Нехай молода супутниця тепер дарує подарунки.

Вона не знаходила собі місця, ходила по дому, плакала. Вирішувала як краще вчинити, чекала чоловіка і боялася його приходу. «Пробачити, зробити вигляд, що я нічого не знаю? Терпіти заради дитини? Але ні, він ж пішов з нею в торговий центр, де могли їх побачити знайомі, друзі. Значить йому байдуже, настільки він її покохав. А чи кохав мене. Чому він так зі мною За що?».

Олені здавалося, що вона вже божеволіє, цей вечір здавався їй дуже довгим, аж раптом почула, що хтось відчиняє двері.  Напевно це прийшов чоловік. Вона розгубилася і ще більше засмутилася. Олена сиділа на кухні і чекала…

«Привіт, я так втомився сьогодні на роботі. Був важкий день. Вечеряти не буду. Піду одразу спати», — сказав чоловік і поцілував Олену.

«Сідай, нам потрібно поговорити», — відповіла заплакана Олена.

«Щось трапилося, не можна почекати до ранку. Я дійсно втомився і хочу спати», — сказав сердито чоловік.

«Я все знаю. Поясни для чого ти так зі мною? Хіба я була поганою дружиною? Ти взагалі мене колись любив так як її?», — прошепотіла Олена.

«Про що ти. Я взагалі тебе не розумію. Що це за дурні питання?», — відповів чоловік, але через декілька хвилин мочання все ж запитав — звідки? «Звідки ти дізналася?», — запита він.

«Сьогодні у кафе бачила вас. Купувала подарунки і зайшла в кафе, а там… закохана пара. Ти і вона», — відповіла Олена.

«Це не те що ти подумала, я можу все пояснити», — розгублено сказав чоловік.

Олена розуміла, що він просто тягне час, щоб придумати дурні пояснення, щоб знову щось їй збрехати. І їй стало від цього смішно і боляче. Вона знала, що більшість чоловіків зраджують дружинам, але не вірила, що таке трапиться і в її сім’ї.

«Ми не можемо більше жити разом. Немає ніякої сім’ї. Іди. Мені потрібно їхати за сином до мами. Збирай свої речі і забирайся звідти. Коли я повернуся, щоб тебе тут більше не було», — рішуче сказала Олена і почала збиратися.

Олено послухай, давай поговоримо. «Я хочу тобі все пояснити. Вибач, що так сталося», — сказав чоловік міцно взявши її за руку.

Олена ж не хотіла нічого чути, ці пояснення не могли нічого змінити, адже вона бачила все на власні очі. Вона взяла пальто та сумку і вийшла з квартири, ще раз нагадавши чоловіку, що він повинен зібрати свої речі і піти.

Прийшовши до мами, Олена не витримала і знову розплакалася. Мама почала розпитувати що ж трапилося, а з іншої кімнати заглядав переляканий син. Хлопчик розумів, що трапилося щось погане.

Дмитрик боявся спитати маму, де подівся тато, чому його немає тепер вдома і коли він повернеться. Хлопчик помічав, що мама часто плаче і зовсім немає настрою.

Чоловік пішов до іншої, щоб через чотири місяці повернутися.

Як не склеїти розбиту вазу, так не повернути довірливі стосунки між дружиною і чоловіком, який зрадив. Він так низько поступив з Оленою, він зробив їй дуже боляче.

Скільки пар роблять одні й ті ж помилки? Чому одним вдається зберігати вірність і кохання протягом всього життя, а інші завжди у пошуках? Чому через такі вчинки повинні переживати діти?

Напевно відповіді на ці питання повинен шукати кожен сам для себе, і велику роль в цьому відіграють порядність і відповідальність.

 

 

 

Оцініть статтю
Джерело
Розбиту вазу не склеїти