Розбиті серця та таємний приворіт
Ганна повернулася додому з батьківських зборів у невеличкому містечку під Львовом. Щойно переступивши поріг, вона пішла до кімнати сина й почала розмову.
— Мам, годі вже, набридли твої нотації! — не витримав Тарас.
— Що значить «году»? Я тільки почала! Оксана Миколаївна тобою дуже незадоволена, — Ганна глянула на сина з докором.
— Роблю, як хочу, як тато! Тепер зрозуміло, чому в нього інша — ти його достала, як і мене! — випалив Тарас.
— Яка інша? Про що ти? — Ганна завмерла, голос задрижав від приголомшення.
Вона йшла зі школи, де вчителька знову скаржилася: домашні завдання не робить, на уроках неуважний, грубить. Що коїться з хлопчиком? Він став розгубленим, замкнутим, нічого не розповідає. Треба поговорити з чоловіком, нехай батько розбереться.
Раптом вона помітила машину чоловіка, припарковану біля тротуару. Невже приїхав за нею? Який молодець! Ганна прискорила крок, але різко зупинилася. З авто вийшов її чоловік, Ігор, з букетом квітів, але пішов не до неї, а до незнайомки. Та обійняла його, забрала квіти, і вони поїхали.
Ганна стояла, ніби паралізована. Хто ця жінка? Висока, з довгим рудим волоссям, у облягаючій сукні — повна протилежність їй, невисокій, з темними короткими кучерями. Ігор казав, що затримається на роботі, мовляв, новий проект обговорюють з колегами. Невже ця жінка — його колега? За п’ятнадцять років шлюбу Ганна ніколи не сумнівалася у його вірності.
Вони одружилися з кохання відразу після університету. Батьки Ігоря, заможні люди, подарували їм квартиру у центрі Львова. Свекор зі свекрухою обожнювали Ганну, а в їхній доньці, яка народилася пізніше, душі не чаяли. Ігор зайняв місце батька у сімейній компанії, коли той пішов через стан здоров’я. Спочатку було важко, але він впорався, підлеглі його поважали. Зарплати вистачало на все: купили дачу за містом, їздили туди з друзями та родиною, відпочивали за кордоном. Ігор пропонував Ганні кинути роботу медсестрою та присвятити себе родині, але вона любила свою справу, допомагати людям було її покликанням.
І що тепер? Якщо в нього інша, значить, він розкохав. Скоро піде до неї… Сльози обпекли щоки. Як боляче, як несправедливо! Чого йому не вистачало? Вони були не просто подружжям, а справжніми друзями, ділилися всім, і у їхніх стосунках не було проблем. Як він міг так зрадити? Ігор ніколи не дивився на інших, хоч і був привабливим чоловіком.
Дома Ганна почала розмову з сином.
— Мам, годі, набридли твої лекції! — огризнувся Тарас.
— Що значить «году»? Оксана Миколаївна скаржиться, що ти зовсім розпустився!
— Роблю, що хочу, як тато! Тепер зрозуміло, чому в нього інша — ти його достала, як і мене!
— Яка жінка? Про що ти? — голос Ганни зірвався.
— Бачив я тата в кафе з якоюсь красунею. Проходив повз, він мене не помітив. Що скажеш?
Ганна впала на диван, закривши обличчя руками. Сльози хлинули потоком.
— Мам, ну не плач… — Тарас, який завжди переживав за матір, запанікував.
— Ось так, сину… Жили, любили одне одного, а він іншу завів…
— Мам, буває. Я теж тата люблю, але якщо він так з тобою вчинив, нехай йде. Проживемо. Мені вже тринадцять, я не маленький… Але мені сумно, боляче. Батько підло вчинив.
Тарас подав матері хусточку. Ганна витерла сльози й обійняла сина.
— Я поговорю з ним. Нехай скаже все прямо.
За пару годин Ігор повернувся. Виглядав пригніченим.
— Галю, я поїв із колегами, у душ і спати. Втомився.
— Ігор, я бачила тебе… Ти дарував їй квіти, потім поїхали. Я йшла зі школи…
Ігор завмер, його обличчя зблідло.
— Бачила? Так… У мене стосунки з новою помічницею, Мар’яною. Не знаю, як так вийшло.
— І що далі? Підеш з сім’ї?
— Галю, я не хочу йти… Але до неї тягне, як магнітом. Люблю тебе, але це наче нав’язливість. Вона сама проявила ініціативу, запросила до себе допомогти з документами. Познайомила з матір’ю, повечеряли. Потім ще запрошували, відмовити було ніяково. І… я закохався. Бачилися на нашій дачі. Пробач…
— На нашій дачі? У нашому домі?! Ігор, як ти міг! — Ганна задихалася від болю.
— Пробач. Нам краще розлучитися. Не можу жити, ніби нічого не було. Сина не кину, допомагатиму. Квартиру залишу вам, заберу авто і дачу.
— Вже все вирішив… Вона молода, пограється й кине тебе. Думати треба головою!
Наступного дня Ігор забрав речі й поїхав, поки Ганни й Тараса не було вдома. Синові він залишив листа зі спробою пояснити свій вчинок. Ганна дивилася на порожні полиці у шафі, і серце розривалося від туги. Вона любила його всім серцем, завжди.Коли вночі вона прокинулася від дощу, що стукав у вікно, здавалося, ніби сама доля плаче за їхніми втраченими роками.
