Лежачи в своєму ліжку, занурена у думки, я відчула, що життя моє згортається в крихітний пучок сумних вузликів. Я була вагітна від Романа, хлопця, який не знав про це. Своїм розумом і серцем осягала, що це була моя відповідність за те, що сталося.
Я ж знала, що Роман закоханий в іншу. І тут наші стежки розходяться. Так, він знаходить своє щастя в обіймах іншої жінки. Так, я залишилася сама зі своїм поки що нерозгаданим секретом. Рішення було важким, але я вирішила народити цю дитину самостійно.
Моя сила й воля були на межі, але я навчилася приховувати свої страхи і болі. Час минає, а мій живіт росте. І завтра про це дізнаються мої ближні. Що я їм скажу про це? Як поясню відсутність батька дитини? Водночас таємничість того, що ховалося всередині мене, надавали мені силу й міць продовжувати свій шлях.
Одного дня, коли сонце м’яко зігрівало мене, ніби посилаючи тепло і надію, до моїх вух долинули сумні слова. Батьки Романа дізналися про мою вагітність. Вони прийшли до мене. Це мене швидше злякало. Адже невідомо, що скажуть на це вони.
-Як ти могла зберігати такі речі таємниці? Як?- першим було питання.
Я мовчала, опустивши голову. Хіба про це треба голосити на весь світ?
Хвиля емоцій охопила мене — від страху до гніву, від розчарування до спокою. Внутрішній голос казав мені, що я робила правильно, навіть якщо це принесе біль і сум, але я не могла відвернутися від реальності. Я мала постати перед Романом і його родиною, і зізнатися.
З внутрішнім трепетом я зустріла батьків Романа. Їх вигляд був сумним і розчарованим. Я відкрилася їм. Сказала, що так сталося і я розумію, що Роман кохає іншу дівчину. Але все-таки вирішила народжувати. Я не боюся труднощів.
— Мені нічого від Романа не треба. Я йому навіть не сказала про вагітність, — сумно закінчила.
Батьки стояли наче закам’янілі. Я спохватилася і посадила їх у своїй хаті, запропонувала чай.
Вони не поспішали покидати мене. Матір навіть погладила по плечах і мовила:
-Дитино, нелегко тобі буде одній. Нелегко… Роман мусить знати про це. Ми так просто цього не залишимо. Хай думає, як тобі допомогти, — завершила матір.
Не минуло й трьох днів, як до мене навідався Роман. Сказав, що матір послала його до неї. А ще повідомив, що він з Орисею надумали узаконити свої стосунки. І тут сплив такий факт…
Я сиділа ні жива, ні мертва. Хотіла його прогнати і водночас відчувала силу, яка тягнула мене до нього. Мені так хотілося, щоб він мене пригорнув до себе. Так, я кохала його!
Ми попрощалися мовчки. Вирішила, що більше його не пущу в свою хату. Він пішов, а я ніяк не могла заспокоїтися, сльози самі котилися горохом.
Я народила сина. Всі казали, що подібний на Романа, коли він був маленьким. Його матір навіть фотографію зі собою принесла для порівняння. А мені було байдуже на кого він подібний. Головне — здоровий!
Батьки Романа привезли мені маленьке ліжечко і гору різних речей для малого. Я, звісно, таким подарунком була втішена. матір зненацька повідомила, що Роман повертається з Польщі додому назавжди.
-Туди він поїхав разом з Олесею. А тепер чомусь сам? — подумала про себе.
Наступного дня несподівано на порозі мого дому зупинився Роман.
-Впустиш? — запитав.
-Заходь вже, коли прийшов, — відповіла, заколисуючи малого.
— Я назавжди повернувся. Я вільний… — проговорив він.
Так склалося, що Олеся в Польщі завела роман з іншим хлопцем. Роман зробив свої висновки і покинув її назавжди.
— Можна я гляну на сина? — попросив Роман на позиціях батька.
-Можна!
Так життя покрутило мною і врешті розставило все на свої місця. Я мовчки прийняла все, що приготувала мені доля. Важливо у таких випадках не наробити дурниць.