Родина залишила зненацька і без попередження: вирішила на розлучення без відома дружини. Григорій пішов негарно, несподівано, не попередивши Олену про свої плани. Повернувшись додому, як завжди, вона побачила порожній вішак у коридорі та спустілі шафи. Олена ходила по квартирі збентежена і розгублена. Зникнення чоловіка стало для неї повною несподіванкою, тому вона не знала, як реагувати. Переодягнувшись, Оленка підігріла борщ, їла задумливо, згадуючи і злегка посміхаючись крізь сльози. «Ото ж бо й воно Григорію, та я ж тебе й не знала! Гарна дружина, нічого не скажеш!» думала вона, миючи посуд.
Майже тридцять років вони жили разом у селі Вербове. Виростили, одружили і відправили до Іспанії єдиного сина Івана. «Ваня поїхав, дім спорожнів, аби тільки твоїх пригод не почалося», хвилювалася стара подруга Марічка. Олена тоді безтурботно засміялася: «Ой, яка ж ти турботлива! Чи не занадто? А може, я тебе, Марічко, й не знала!»
«Даремно смієшся», образилася Марічка, «я знаю мільйон таких історій! Діти виростають, чоловік дивиться на бік, а дружина залишається сама та нікому непотрібна!» Олена знову засміялася: «Ти, Марічко, як була в дитинстві бідою, так нічого й не змінилася! Якби ми разом на лаві не сиділи, чи взагалі б тебе слухала?»
Після відїзду Івана подружжя почало проводити разом більше часу. Ходили в кіно, гуляли парком, їздили на дачу, запрошували друзів і смажили шашлики. Було затишно й дуже спокійно. Здавалося, що життя починає новий розділ, повний радості й віри в завтрашній день. Григорію виповнилося пятдесят шість, Олені за пятдесят. Могли жити для себе, старіти разом, відвідувати сина, чекати онуків.
«Чогось ваш Іван із дітьми не поспішає», помітила Марічка, коли з Іспанії повернулися, і Олена обмовилася, що молодята живуть чудово. «Марічко, Марічко, ну й не виходить у тебе просто радіти! Завжди треба свій трикутник встромити!»
«А як інакше? Хіба я не правий? Третій рік живуть, а все ще самі», наполягала Марічка. «Вони хочуть пізнавати світ, краще дізнатися один одного! Сьогодні ставлення до дітей не таке, як у наші часи», зітхнула Оленка.
Ще за півтора року в Івана народилися близнюки, хлопчик і дівчинка. Софійка та Артем. Діти були гарні й здорові, любо було дивитися. Щовечора зявлялися на екрані через відеодзвінок, а коли їм виповнилося вісім місяців, міцні та пухкі, Оленка з Григорієм поїхали познайомитися, тримати на руках онуків.
«Які ж чудові малюки!» захоплювалася Олена, показуючи Марічці фото. «Подивись, як Софійка схожа на Івана! А Артем на Іринку!» «Еее, схожі!» скривилася Марічка, «Ще малі, щоб бути схожими на когось! Коли ходитимуть, говоритимуть, тоді й побачимо.» «Чого ти така колюча? Не хочеш дивитися на дітей то й не треба!» Олена зібрала фото й сховала у шухляду, щоб потім розкласти в альбоми. Вона любила зберігати знімки по-старому. З купи цифрових картинок вибирала найкращі й друкувала.
Марічка свідомо жила одна, так сама про себе й казала. Усе життя мала коханців, переважно одружених. «Одруженому чоловікові багато не треба, і це дуже зручно: дружині їжі й брудної білизни, мені уваги й любові», декламувала вона.
Успадкувала від бабусі затишну однокімнатну квартирку з балконом недалеко від метро. Марічка втекла з-під опіки батьків, щойно отримала права. «Хочу жити, як я хочу!» заявила вона і так і зробила. Переїхавши, перефарбувала волосся у яскраво-рудий, купила блискучу помаду й перші туфлі на шпильках. «Приходь, Оленко, на новосілля запрошую. До мене такі мужчини прийдуть обалієш!»
Саме на новосіллі до Марічки Олена познайомилася з Григорієм і незабаром вийшла за нього заміж. «Ну й накоїла!» отримавши запрошення на весілля, сказала Марічка, «перший хлопець і відразу весілля! А порівняти? А подумати? Ти така нудна, не можу!» Олена, однак, твердо вірила у свого Григорія, була впевнена, що вони пара на все життя.
Багато років так і було, аж поки раптом
«Марічко, привіт!» подзвонила Оленка подрузі, «від мене Григорій пішов. Зовсім пішов, з речами Нічого не сказав, листа не залишив, телефон мовчить.» «Ти давно була у відпустці?» несподівано запитала Марічка. «У відпустці?!» здивувалася Оленка, «Ти мене, Марічко, чи не чуєш? Григорій, кажу, пішов, кинув мене. До чого тут відпустка?!» «Пиши заяву, Оленко, поїдемо з тобою до Грузії, там моя тітка живе, памятаєш?» Оленка замовкла, подумала трохи й погодилася: «Правда, Марічко, їдемо до Грузії!»
У Грузії, де гостинність та
