ІНШІ ЛЮДИ
Дружина Сергія дісталася незвичайна. Дуже вродлива, звісно: справжня білявка з чорними очима, струнка, пишногруда, ноги хоч відправляй на подіум. А в ліжку справжня пристрасть. Спочатку була хімія, кохання зносило голову, не лишалося часу замислюватися. Потім вагітність. Одружилися, як заведено.
Народився син, також світловолосий із чорними очима. Все було як у людей: пелюшки, підгузки, перші кроки, перші слова. І Зоряна, наче всі мами, воркувала над немовлям, піклувалася, була ніжною.
Згодом, коли син став підлітком, зі Зоряною почалося щось нове. Вона раптом захопилася фотографією. Постійно щось знімала, записалася на якісь курси. Вічно з тим фотоапаратом.
Чого тобі не вистачає? дивувався Сергій. Працюєш юристкою працюй.
Юристом, виправляла Зоряна.
Ну, юристом. Сімї більше уваги приділяй, а не невідомо чим займайся.
І сам не розумів, що нервує. Дрібниць Зоряна ж не ігнорувала. І їсти було з чого, і вдома чисто, і з сином уроки на ній. Прийде Сергій із роботи, ляже на диван перед телевізором як годиться. Але, здавалося, дружина зникає кудись, куди йому місця немає. Вона ніби тут, а ніби й відсутня. Ніколи не сиділа з ним перед телевізором, не обговорювала новини чи кіно. Накрмила і знову пішла у свої фото.
Ти дружина чи ні? злився Сергій, коли знов застав її за компютером.
Зоряна мовчала, замикаючись у собі.
Відтоді вона ще й мандрувати почала у різні закордонні країни. Брала відпустку й вирушала з наплічником, усе з тим же фотоапаратом. Сергій цього не розумів.
Їдьмо до друзів на дачу: лазня справжня, самогон на славу. Пора і свою дачу заводити!
Зоряна відмовлялась, але кликала його разом у поїздки. Раз пробував не сподобалося. Все чуже, мови не розуміє, їжа гостра й незвична. А до красот він був байдужий.
Тоді Зоряна почала їздити сама. Навіть із роботи звільнилася.
А як же пенсія? обурювався Сергій. І взагалі, ти ким себе вважаєш? Великий фотохудожник? Та ти знаєш, які гроші треба, щоби пробитися?
Зоряна нічого не відповідала. Лише раз несміливо поділилася:
У мене буде перша виставка. Моя власна.
В усіх виставки, буркнув Сергій. Теж мені досягнення.
Проте на відкриття зайшов. Нічого не зрозумів. Якісь обличчя й зовсім не гарні. Руки з морщинами, чайки над водою. Все дивне, як і сама Зоряна.
Посміявся тоді з неї. А вона взяла й купила Сергієві автомобіль. Мовляв, ми родина користуйся. Сама й прав не має, а йому подарувала. З фотозйомок заробила, за замовленнями бігала.
Тоді йому стало лячно. Неприємно, незатишно. Хто ця чужа людина в його домі замість звичної дружини? Звідки в неї такі гроші? Чоловіки дали? Та на такому баловстві неможливо на машину заробити. Гуляє? Навіть якщо ні то точно буде.
Вчив був легенько ляснув по щоці. А вона схопила кухонного ножа, махнула наосліп два шви на животі. Добре, що не встигла встромити, істеричка. Потім просила пробачення. Але Сергій більше собі такого не дозволяв.
Котів любила до нестями. Підгодовувала, додому тягла, лікувала, прилаштовувала. У них удома завжди мешкали дві кішки. Ласкаві, хороші, але не люди ж! Як можна так кохати котів чи не більше, ніж чоловіка?
Одного разу в неї помер кіт не встигла врятувати, на руках у клініці згас. Зоряна тужила, плакала, пила коньяк, картала себе. Те тривало кілька днів. Сергій уже не витримав, різко кинув:
Може, ще й тарганів поховаєш?
Наткнувся на тяжкий погляд і замовк, плюнув та й пішов. Нехай, хай робить, як хоче.
Друзі жаліли, подруги теж Сергієві співчували: мовляв, зовсім твоя Зоряна з глузду з’їхала, береги втратила. Отоді й знайшов розраду в сусідки, до того ж подруги дитинства Зоряни. Ірка набагато простіша й зрозуміліша. Працювала продавчинею, до мистецтва не тяглася, завжди готова і до розмов, і до близькості. Правда, випивала багато, але то таке не одружуватися ж із нею.
Чекав, коли Зоряна помітить, обуриться, влаштує сцену ревнощів, побє посуд. Тоді міг би сказати: А ти сама де зникаєш? Потім вони одне одному простять зради, і сімя збережеться. А Ірку можна буде лишити.
Але Зоряна мовчала. Лише дивилася холодно. Та й у ліжку все згасло. Вона скута була, варто Сергію спробувати її обійняти. Перебралася до окремої кімнати.
Син виріс, закінчив університет. Увесь у матір: чорні очі, білявий, незвичайний.
Ну, коли вже внуки? питав Сергій.
Денис лише сміявся, мовляв, хоче зробити щось справжнє у житті і зустріти справжнє кохання. Ось тоді й чекай онуків, тату. Чужий, незрозумілий. Матеріна вдача. Між ним і Зоряною завжди панувала повна гармонія: розумілися й без слів. Сергієві здавалося, він зайвий. Лячно ставало від чорних очей, погляду, що неможливо вловити. Знов і знов він ішов шукати розради до Ірки.
А потім Зоряна дізналася. Хтось зі знайомих розповів. Сергій і не ховався. Прийшов додому, а дружина за столом сидить, курить. Тихо так, шепотом:
Йди звідси. Геть із дому.
Очі такі чорні, страшні, синці під ними.
Він пішов до Ірки. Чекав, що дружина покличе назад. За тиждень написала у вайбері: мовляв, треба поговорити. Сергій зрадів, прийняв душ, надушився дорогим парфумом, з обнадією чекав. А Зоряна, з порогу:
Завтра йдемо подавати на розлучення.
Далі все мов уві сні. Розлучення, якісь папери, підписи. Від своєї частки квартири відмовився по-людськи, квартира Зоряні від батьків дісталася
І що тепер збиратимешся робити, на самоті жити? сердито спитав він, виходячи з РАГСу. Хотів додати кому ти треба? але стримався.
Зоряна усміхнулася. Вперше за багато років усміхнулася щиро й саме йому:
Їду до Львова. Мені там запропонували серйозний проєкт.
Тільки квартиру не продавай, попросив він ні з того ні з сього. Куди повернешся?
Я не повернуся, спокійно відповіла вона, вже не дружина. Розумієш, я давно полюбила іншого. Він теж фотограф, із Львова, і з ним мені захопливо. Але думала я ж заміжня, зраджувати не можу, а й розлучатися ніби нема з чого. Просто ми з тобою різні люди. Через це не розлучаються? Чи все ж розлучаються?
Не розлучаються, підтвердив Сергій.
А ось і розлучилися, засміялася Зоряна. Спершу розлютилася, коли про Ірку дізналася. А тоді подумала: все на краще. Я буду щаслива і ти також. Одружишся з нею, і нехай у вас все буде добре.
І пішла.
Я не одружуся, гукнув Сергій їй услід.
Та Зоряна вже не чула.
З того часу жодних новин від неї не було. Лише раз на рік коротеньке повідомлення у вайбер: З Днем народження! Здоровя й щастя! Дякую за сина.
У житті трапляються люди, з якими ми різні, як вогонь і вода. І прожити разом не означає стати однаковими. Головне навчитися приймати іншого, не привласнювати чужого щастя і не заважати тому, хто шукає себе. Тільки так кожен має шанс відчути справжню свободу і зрозуміти, що любов це прийняття та відпускання, коли того вимагає серце.
