У кухні пахло запеченим м’ясом з картоплею, свічки на столі миготіли теплим світлом, а Оксана поправляла серветку, з трепетом чекаючи на чоловіка. Сьогодні вона особливо старалася — скоро Новий рік, і їй хотілося, щоб вечір вийшов особливим. Але Тарас запізнювався — цілих дві години. Все охололо, навіть її серце трохи замерзло. Та коли він нарешті відчинив двері, вона з радістю кинулася йому назустріч — адже коханий повернувся.
Вони мовчки сіли за стіл. Оксана з очікуванням посміхалася, а Тарас беземоційно ворошив виделкою в тарілці. Раптом він поклав прилад і, не дивлячись їй у вічі, кинув:
— М’ясо знову жорстке. Та й взагалі… Я йду. У мене інша жінка. І давно. Не кохаю тебе, розумієш? Можливо, і ніколи не кохав. Не знаю, навіщо ми одружилися.
Слова били, як батог. Оксана не могла промовити ні звука, завмерла з шматком того самого м’яса в роті. Сім років шлюбу — і ось так, за одну вечерю, все перекреслило.
— А як же я, Тарасе? — прошепотіла вона. — Що мені робити тепер?
— Живи. Ти молода, ще зустрінеш когось. Дітей у нас немає — значить, ніщо не тримає. А Марічка, до якої я йду, чудова. Старша за мене, з донькою, яку я люблю як рідну. Вона називає мене татом. І готує, до речі, краще…
Він говорив це спокійно, ніби про плани на відпустку. Квартира, мовляв, нехай залишається їй — він не такий вже підлець. Авто забере — кредит його. Все чесно. Він навіть додав:
— З наступаючим тебе, Оксано. Нехай у новому році в тебе буде щастя.
З цими словами Тарас пішов, залишивши після себе лише запах улюбленого парфуму — і тишу.
Марічка… Дівчинка, яка називає його татом… Боже, як же боляче.
Оксана сіла у крісло й втупилася в одну точку. На підлокітнику лежала його футболка. Та сама, у якій він часто спав. Вона притиснула її до обличчя й заплакала. Тихо, розпачливо, як плач— Але несподівана зустріч з сусідом змінила все, і тепер вона вірила, що новий рік принесе справжнє кохання.
