Рідний син зрадив свою матір
На останньому дзвонику всі дівчата мріяли знятися з ним. Він обрав Соломію… Не блищала красою, не вражала кмітливістю. Та батько її голова райдержадміністрації. А сукня на випускному найрозкішніша. До університету вступила так само легко. От так, ніби взяла його за руку тоді і не відпускала роки, аж до вінця.
***
ЖИТТЯ ЯК Є. Синочок
Маленьким ним милувалися, як іконою. Красунець, та ще й уміле серце знайшов до кожного: візьме хто на руки він так пригорнеться, ніби рідний. Навіть незнайомі сунули йому цукерки в долоню. Ганна лякалася чи не зіпсують дитину. У школі ж дівчата сварилися заради нього: всі мріяли дружити, а потім і зустрічатися. Богдан і відмінник, і спортсмен. Тільки бідний. Та місцеві красуні не зважали на те, що їхній ідол носив одні джинси, доки вони не розлізлися по швах. З інших сміялися б, а з нього ні! На останньому дзвонику всі хотіли знятися саме з ним. Він обрав Соломію… Не блищала ні красою, ні розумом. Та батько…
І сукня в неї найрозкішніша. І університет теж. Отак, ніби взяла за руку тоді і не відпускала.
Ганна перед весіллям продала телицю, віддала синові гроші. Узяв Богдан ті кілька тисяч і пішов…
***
У село Ганна прийшла з малим на руках. Чи то люди вигадали, чи й справді так було хтозна. Нібито батько дитини купив їй хату, щоб не чіплялася він уже одружений. Ніхто з селян не бачив її роду. Жила тихо. Працювала в магазиничці, тримала город. Залицялися парубки та куди там! Відганяла: «Маю чоловіка!» Сміх! Подруги жаліли: «Важко ж самій…» Сердилася.
Коли повела Богдана до школи, в перший же день побачила його Романа, учителя фізкультури, що щойно після інституту прийшов. Зустрілися поглядами. Потім очі самі шукали одне одного… Незабаром почали зустрічатися. Він учив хлопчика їздити на велосипеді, лагодити колесо, ходили в ліс зимою, а весною садили картоплю. Ганна вагалася розповісти синові він стиснувся, коли вона обіймала Романа, мовчав.
«Чому, сину? Він добрий! Буде тобі батьком…» шепотіла, провівши коханого.
«Не хочу, щоб ти його любила! Тільки мене!» бурчав.
Одного ранку Богдан побачив у ліжку матір з Романом.
«Тепер так буде, хлопче!» обійняв його чоловік, щиро привязаний до хлопця.
«Не буде! Іди геть!» закричав. Не снідав, втік. Ганна знайшла його лише ввечері.
«Він у хаті?» спитав, показуючи на двері.
«У хаті…»
«Хай іде! Інакше я не зайду!»
«Сину! Він тебе й словом не скривдив! Будемо родиною…» умовляла.
«Не хочу! Тільки з тобою! Він не мій тато!»
«Буде тобі батьком…»
Роман вийшов із валізою, обійняв Ганну, поцілував у чоло.
«Подумай, Богдане. Я не ворог вам», соромливо промовив.
«Ні!» хлопець відвернувся.
«Якщо він залишиться я втечу!» сказав матері, коли за Романом зачинилися ворітця.
Ганна вибрала сина. Роман пішов із села і більше його не бачили. А вона під Новий рік народила другого сина Олежка. Боялася, що старший не прийме, та Богдан, завжди цікавий до всього, навіть не запитав, звідки зявився малий. Любив його, доглядав. А Ганна постійно відчувала провину перед старшим, боялася його зачіпити.
«Мій Богдан такий дорослий, хвалилася подругам, що я в нього сама поради питаю».
Ті лише переглядалися адже саме через його «пораду» Ганна залишилася сама…
Раділа, коли Богдан з університету почав зустрічатися з Соломією. З багатої родини допоможе стати на ноги, подумала.
Як завжди, чекала сина на вихідні. Спекла пироги, зварила холодець. Потяг вже давно пройшов, а Богдана немає.
«Мамо!» прибіг зі стадіону Олежко, «наш Богдан пішов до Соломії додому!»
Не вечеряли. Чекали. А він не прийшов. Не прийшов і вранці. Забіг лише по дорозі до потягу. Не поцілував, як завжди.
«Мамо! Ми одружуємося!» оголосив.
Хотіла докорити, що не прийшов, сказати те, про що думала всю ніч та не змогла, бо він говорив далі:
«Допоможи мені! Хоч порося продай!»
«Звичайно, сину! А коли весілля?»
«Не знаємо. У Києві, студентське. Не хочемо в селі!»
До наступних вихідних Ганна продала порося. Богдан забіг за грошима. Узяв мовчки, не рахував. І зник.
Село знає все. Шепотіли: свати готують гучне весілля. Богдан не зявлявся. Ніяких домовин. Вона наважилася піти до майбутніх сватів запропонувала допомогу. Сваха зустріла біля хвіртки:
«Яка з тебе допомога? У нас професіонали! А тобі тут і робити нічого ти ні дружина, ні вд
