Моя мама завагітніла на першому курсі коледжу. Народила в 16. Хлопець з яким вона зустрічалася вчився на другому курсі університету, тому, коли вони розійшлися, він не знав, що вона народила. Чому так сталося, досі не знаю. Не розумію, навіщо мама приховувала моє існування.
Ростила і виховувала мене мама сама. На перших порах, зі мною сиділи бабуся та сусіди, а мама навчалася. Так тривало чотири роки. Після закінчення навчання, мама одразу пішла працювати. Вона влаштувалася медсестрою в реанімаційне відділення. Працювати в такій сфері їй було важко. Вона м’якосердечна жінка. Пропрацювала там рік і звільнилась. Не змогла звикнути до смерті інших людей. Інші ж медсестри, з часом, черствіли. Робота давалась їм дуже легко.
Дуже швидко мама влаштувалась медсестрою в стоматологічний кабінет. Ця робота їй підходила. Вона досі там працює.
Всі ці роки стосунків не мала. Вона ходила на побачення, але швидко втрачала інтерес до тих чоловіків. Мама шукала мужнього та брутального чоловіка. Напевно, вона хотіла коханого, за яким буде, як за кам’яною стіною. Сама вона жінка м’яка, добра і ніжна, я б навіть сказала безвільна. Мама легко піддається чужому впливу, її не потрібно довго вмовляти на щось, якщо знати на що надавити.
Жили ми з мамою добре аж цілих чотирнадцять років, а потім з’явився Олег. Мама познайомилась з ним на роботі. Новий лікар-стоматолог одразу запав їй в душу. Вони швидко знайшли спільну мову і вже через місяць чоловік переїхав до нас.
До мами він ставився добре. Вона завжди його слухала. Важливі рішення приймали у двох, в мене навіть не запитували. Мама сліпо любила його.
Мене Олег взагалі не сприймав, як доньку коханої жінки. Існували тільки вони вдвох, а мене вважав перешкодою. Спочатку він на одинці ображав мене, щоб мама не бачила. Називав п0тв0pн0ю та дypн0ю. Всю хатню роботу скидав на мене. Раніше ми з мамою робили все п’ятдесят на п’ятдесят. Тепер за квартирою дивилась я. Мама спочатку протестувала, але варто було Олегу наполягти, як вона погодилась. Аргументував чоловік своє рішення так:
– Вона вже доросла і повинна вміти підтримувати чистоту. Коли вона буде жити сама, робитиме все те саме. Нехай зараз звикає до дорослого життя.
Я вставала в шість годин. Готувала їжу на трьох, збирала обіди собі та дорослим, йшла в школу, вчилась, вдома робила уроки, прибирала, прасувала, знов готувала. На свої справи часу не було. Я більше не гуляла з друзями, адже весь час була зайнята. Лягала у ліжко десь в дванадцять, іноді навіть в час ночі.
Олег все одно був невдоволений. Йому все не подобалось. Мама ж нічого не говорила. Коли ми з ним сварилися, вона йшла до іншої кімнати або робила вигляд, що не чує.
Коли чоловік підняв на мене руку, мама була поряд, але нічого не зробила.
– Настенька, це в нього такі методи виховання. Він же хоче як краще. В тебе не було батька, а тепер буде. Це ж добре! – переконувала мене мама.
Може для неї все так і виглядало, але я вважаю, вона не могла йому відповісти. Заперечення Олегу не подобались, а мама хотіла йому подобатись.
Все ставало тільки гірше. П0б0ї продовжувалися, я ходила вся в сиHцях. Щоб заховати їх, вдягала довгі кофти та штани, навіть у жару. Олег радив моїй мамі ще суворіше до мене ставитися. Він завжди казав, я важкий випадок і щоб перевиховати мене, знадобиться багато сил та часу.
Мало бути застілля. Святкували день медсестри. Все прибрати та приготувати доручили мені. Я мала встигнути організувати свято та приготуватися до контрольної з математики. Весь день бігала на кухні. Коли прийшли гості, нічого не могла вчити, адже вони шуміли.
За контрольну отримала сім балів. Коли Олег побачив цю оцінку, то вiдлyпцювaв мене. Мама сиділа в іншій кімнаті і не реагувала.
На наступний день, Олег прийшов до мене в кімнату з сумкою. Він наказав збирати речі. Чоловік хотів віддати мене у дитячий будинок.
– З тебе нічого доброго не вийде. Ти псуєш життя своїй мамі. – Говорив Олег, поки віз мене.
Я не намагалась говорити з мамою, давно зрозуміла – результату не буде. Вона навіть не вийшла провести мене.
На порозі дитячого будинку, Олег кинув мої сумки, розвернувся та пішов. Не знаю, що тоді відчувала. Смуток, спокій та якесь спустошення злилися в одне почуття.
– Не хвилюйся, ти тут довго не будеш. – Сказала мені привітна жінка.
Вона назвалась Ангелиною. Працює в цьому дитячому будинку декілька років.
Перше про що я подумала, вона хоче мене забрати. Може це добре. Вдома життя нестерпне. Але всі сюрпризи були попереду.
Ангелина дружина мого рідного батька. Вона співставила інформацію з документів з життям мого батька. Трішки розізнала інформацію про мене та розповіла Генадію про свої підозри. Батько одразу захотів мене забрати. Ангелина повністю підтримала його рішення.
Генадій чудовий чоловік та хороший батько. Він міцно обіймав мене при зустрічі. Вибачався за те, що не спілкувався зі мною стільки років. Я ніколи не тримала образи на батька, адже він не знав про моє існування.
Ангелина добре ставилась до мене, краще чим мама останні пів року. Вона одразу зацікавилась мною. Я розповіла їй про своє хобі – малювати. В той же день мені купили фарби, кисті та все необхідне для мого захоплення.
Час йшов, мені ставало краще. Хоча смуток залишався. Рідна мати викинула мене, як кошеня, бо так захотів її новий чоловік. Вона дзвонила, але я не хотіла з нею спілкуватися. Ігнорувала, як могла. Через декілька місяців, вона сама приїхала. Я не хотіла до неї виходити, але батько вмовив.
– Поговори з нею. Це допоможе відпустити старі образи і жити далі своїм життям. – Радив Генадій.
Мудрий чоловік. Не знаю, чому мама колись розійшлася з ним.
Маму привіз Олег на новій машині. Сам чоловік не вийшов, навіть не кивнув, щоб привітатися. А мама привезла цукерки і багато новин. Вона вагітна він Олега. Він хоче цю дитину, щасливий мати рідну кров. Зарплату мамі підняли. Вона ходила в музей, вперше в житті і ще багато всього розповідала ця жінка. Я слухала в піввуха. Вона не запитала про мене взагалі нічого. Не поцікавилась моїм самопочуттям. Навіть натяку не було на докори сумління. Це ж з її мовчазної згоди я могла жити в дитячому будинку.
– Чому ти не питаєш нічого про мене, мам? – Не витримала я.
Очі моєї мами стали великими. Вона боязко глянула на машину, де сидів Олег. Чоловік спостерігав за нами.
– Олег заборонив. – Пошепки промовила мама. – Ти ж нам не рідна, тому він не хоче таких балачок. Я, звісно ж, хвилююся за тебе, – швидко додала, – але в тебе все ж добре! Не варто сумувати! В тебе є сім’я. Твоє життя на половину влаштоване. Я теж хочу влаштувати своє. Зрозумій і ти мене, Насть. Я люблю Олега. Не хочу, щоб між нами були перешкоди!
Я не розумію тебе, як ти можеш його любити. Він же самозакоханий відморозок. Він зHущаBся над твоєю рідною донькою, разтоптал нашу сім’ю і ти вважаєш це нормальним?
Мама нічого не відповіла на мої слова. Вона дивилася в підлогу і мовчала. Напевно правду кажуть, «любов сліпа»
Я кивнула, взяла цукерки і пішла. Моя мати сприймає мене, як перешкоду для своїх стосунків. Не знаю, це вона так думає чи Олег змушує так думати. Мені все одно. Біль пройде. Я буду щасливо жити. В мене є рідний батько та гарна мама. Так, не рідна, але Ангелина по-справжньому цікавиться мною.
