РІДНА ДРУЖИНА
І як ти стільки років уживаєшся з однією і тією ж дружиною? У чому секрет? кожен раз, коли мій брат заходив у гості, він ставив ці питання.
Любов і велике терпіння. Ось і весь секрет, незмінно відповідав я.
Це не для мене. Я люблю всіх жінок. Для мене кожна загадка. А з прочитаною книжкою жити ні, дякую, посміхався брат.
Мій молодший брат Василь одружився у вісімнадцять. Його наречена, Борислава, була на десять років старша. Добра дівчина Борислава віддала серце Василю на все життя. А для нього це було, радше, захоплення.
Борислава офіційно оселилася в домі чоловіка, де жило ще семеро родичів, і народила сина Максима. Вона вірила, що щастя вже в її руках. Молодій сімї виділили крихітну кімнатку.
У Борислави була дивовижна колекція порцелянових фігурок, якою вона страшенно дорожила. Колекція налічувала десять унікальних статуеток. Вона поставила їх на старенькому серванті на видному місці. Вся наша велика сімя знала, наскільки ці фігурки дорогі Бориславі. Вона нерідко підходила до серванта, розглядала їх, милувалася.
Я тоді лише мріяв про власну сімю, приглядався до дівчат, шукав ту єдину, з якою проживу життя. Забігаючи наперед, скажу: я знайшов свою. Зі своєю Наталкою я вже понад півстоліття у шлюбі.
Василь з Бориславою прожили разом десять років. Але Борислава так і не відчула сповна щастя у цьому шлюбі. Вона намагалася бути доброю дружиною, щиро любила чоловіка й сина. Покірна, м’яка, спокійна жінка. Чого ж не вистачало Василю?
Якось Василь прийшов додому напідпитку. Щось у поведінці чи вигляді Борислави його роздратувало. Став чіплятися, жартувати грубо, хапати за руки. Борислава, відчуваючи назріваючу сварку, вирішила мовчки вийти з кімнати. Взявши Максима за руку, вийшла на подвіря. І раптом із хати долинув страшний гуркіт. Борислава одразу ж зрозуміла це розбиваються її улюблені фігурки. Вона вбігла в хату і завмерла.
Її вся колекція лежала на підлозі самі уламки. Лиш одна статуетка якимось дивом лишилась цілою. Борислава підійшла до неї, акуратно підняла, притисла до грудей і поцілувала. Жодного слова вона Василю не сказала. Тільки в очах були сльози.
Відтоді між Бориславою та Василем виникла тріщина. Мені здається, Борислава вже думками жила не в родині. Вона все так само сумлінно виконувала обовязки, була доброю господинею, турботливою матірю… та робила це без запалу, машинально.
Василь все частіше сідав за чарку. Згодом навколо нього стали зявлятися сумнівні жінки й дивакуваті приятелі. Борислава все розуміла, але мовчки замикалася у собі. Зробилась відчуженою, самотньою. Василь все рідше бував удома, зовсім перестав цікавитися родиною. Борислава побачила: за вітром у полі не наздоженеш. І, врешті, вони розійшлися тихо, без криків і принижень. Борислава з Максимом повернулася до рідного Львова. Єдина вціліла статуетка залишилась на комоді на згадку про неї.
Життя для Василя не зупинилося. Почалася весела, безтурботна, але пуста смуга: гулянки, нові знайомства. Василь легко закохувався й легко розлучався. Тричі одружувався і розлучався. Любив добре випити. І при цьому працював у економічному інституті, був поважним економістом, часто їздив на консультації у Київ, Харків, Одесу. Навіть підручник з економіки під його прізвищем, Васильчуком, вийшов. Йому пророкували велике майбутнє. Але алкоголь і розгульне життя перекреслили всі перспективи.
Якось ми подумали, що Василь нарешті взявся за розум. Він знову зібрався одружитися на «неймовірній» жінці. Була скромна весілля. У нареченої був сімнадцятирічний син. Усі бачили: зведені батько і син не зможуть знайти спільну мову.
Занадто різні й чужі. Василь дарма не зважив на це. Зрештою, саме через пасинка вони розійшлися через пять років ледве до бійки не дійшло. Достатньо було однієї іскри.
Потім навколо Василя все крутилися: Ліля, Оксана, Дарина… Всіх любив, усіх обожнював, з кожною планував старість зустріти.
Та в життя свої плани. У пятдесят три Василь тяжко захворів. На той час поряд із ним уже нікого не залишилось із жінок. В один момент всі згасли й зникли. Я та сестри доглядали його.
Семене, під ліжком у мене валіза. Подай її, говорити йому вже було складно.
Я витягнув підпилу валізу. Відкрив і отетерів: ціла колекція порцелянових статуеток, кожна обгорнута у мяку хусточку.
Оце для Борислави збирав. Не забув її мовчазний докір, коли розбив колекцію. Та вже, намучилась вона зі мною. Памятаєш, я у відрядження їздив по всій Україні? Фігурки купував, де мав змогу. У валізі подвійне дно гроші зібрані. Віддай все це Бориславі. Хай пробачить. Не побачимось більше, Семене… Клянись, що передаси, Василь відвернувся до стіни.
Василю, все буде, як просиш, у мене здавило горло. Я розумів брат іде назавжди.
Під подушкою знайдеш конверт з адресою Борислави, він не повернувся, так і лежав.
Борислава жила у Львові, у рідній квартирі. Максим хворів на дивну недугу. Лікарі розводили руками. Радили їхати до Європи може, там допоможуть. Я дізнався про це з листа Борислави, що лежав під подушкою у Василя. Виявляється, вона не втрачала контакт з Василем писала листи. Василь не відповідав.
…Поховавши брата, я зібрався у дорогу. Треба було виконати останній заповіт.
Зустрівся з Бориславою на невеличкій станції десь біля Львова. Вона зраділа, глибоко зітхнула, обійняла:
Ой, Семене, ви з Василем таки браття рідні одне обличчя.
Я простягнув їй валізу, попросив пробачити Василя, як просив брат:
Бориславо, пробач свого непутящого чоловіка. Ось тобі гроші й подарунки від нього. Дома роздивишся. Він казав: ти для нього була рідна дружина. Памятай це.
Ми попрощалися. Назавжди.
Згодом я отримав від неї єдиного листа.
«Семене, дякую тобі й Василю за все. Дякую Богові, що Василь був у моєму житті. Статуетки ми з Максимом вигідно продали знайшовся справжній колекціонер. Не могла я на ті фігурки без болю дивитись. Адже кожна з рук мого коханого Василя. Шкода, що він так рано пішов. Завдяки вирученим грошам ми з Максимом змогли виїхати до Канади, сестра давно кликала. Тут мене вже нічого не тримало. Надіялась до останнього Василь покличе. Не покликав Але щаслива, що він вважав мене рідною дружиною. Отже, не до кінця охолов. До речі, Максиму тут добре, здоровя йому поліпшилось. Прощавай».
Зворотної адреси не було…
