От двох впораємось, і третє потягнемо. Я візьму підробіток. Чи ти хочеш позбутися дитини? — прямо запитав чоловік.
Оксана вже кілька днів відчувала постійну втому. Справ купа, а їй кортіло просто сидіти й не рухатися, а ще краще — лежати. На їжу навіть дивитися не могла. Зробила тест на важкість, який підтвердив її здогад.
Два роки, як вийшла з декрету, не встигла відпочити від пелюшок, а тут знову… Засмутилася. Іванчикові ось-ось п’ять, а Софійка пішла до другого класу. Дітлахи потребують її турботи, а вона буде зайнята немовлям. Чи зрозуміють вони її? Чи не будуть ревнувати до нового братика чи сестрички?
«Звісно, дитина — це Божий дар. Дав Бог дитину, дасть і на дитину. Ще що там кажуть у таких випадках? Та час не найнадійніший, неспокійний… Хоча коли він був легким? Жінки й на війні народжували. Що сказати на роботі? Що скоро піду у декрет, а потім часто братиму лікарняні? Та яка там робота з трьома дітьми? Родина збільшиться, а жити треба буде на одну зарплату Максима…»
Оксана мучилася сумнівами й не поспішала «порадувати» чоловіка. Час на роздуми ще був.
Нещодавно шеф цікавився, чи не збирається хтось у декрет або звільнятися. Зрозуміло, чого він боїться — у колективі ж переважно жінки. Оксана разом із іншими запевнила, що в неї вже «повний набір» — хлопчик і дівчинка, і в декрет вона точно не збирається. І ось на тобі.
«Чого я все про роботу думаю? Родина та діти важливіше за все, робота точно…»
Час минав, а Оксана все вагалася, міркувала туди-сюди, але рішення так і не знаходила.
— Ти не захворіла? Бліда та все думаєш про щось. Я вже три рази запитав, що подаруємо Юрчику й Оленці, а ти не чуєш. Чи щось трапилося? — одного разу після вечері запитав чоловік.
Тоді Оксана й розповіла йому все. Максим трохи помовчав і спитав:
— І що ми робитимемо?
Він запитав не «що ти робитимеш?», а «що ми?». Все вірно — вирішувати треба разом. І за це Оксана так любила свого чоловіка. Він не залишить її самотньою з її сумнівами. Їй навіть трохи соромно стало, що намагалася вирішити все сама. Полегшало, ніби з плечей звалився важкий камінь. Вона поділилася з ним своїми ваганнями.
— З двома впоралися, і третє потягнемо, — впевнено відповів Максим.
— Але я сяду у декрет. Житимемо на твою зарплату. Невідомо, коли вийду на роботу і чи вийду взагалі. Хоча соціальні доплати будуть… — знову засумнівалася Оксана.
— Нічого, проживемо. Я візьму підробіток. Чи ти хочеш зробити аборт? — прямо запитав він.
— Не знаю, — чесно зізналася вона. — Ти працюватимеш цілими днями, а я — крутитимуся з дітьми. Так і життя промине… Не знаю, — повторила.
— І з двома, і з трьома дітьми життя промине однаково. Гаразд. У нас є час подумати?
— Так, трохи є.
— То й давай не поспішати. Повернемося до цієї розмови пізніше. Хоча я певен — ти вже зробила вибір. Чи ні?
— Як ми всі в двокімнатній розмістимося? — Оксана окинула поглядом тісну хрущовку, що дісталася їм від Максимової бабусі.
— Я поговорю з батьками. Запропоную помінятися з ними квартирами. У них три кімнати на двох. Думаю, погодяться. Тато сам пропонував, коли ми Софійку чекали.
Оксана сумнівно подивилася на чоловіка, але нічого не сказала.
Як і очікувала Оксана, свекруха встала у позу.
— Твоя жінка спеціально завагітніла, щоб отримати більшу квартиру. Вона з тебе мотузки в’є, а ти їй у всьому підтакуєш.
— Мам, це моя ідея щодо квартири. Оксана до цього не має жодного стосунку, — заступився за дружину Максим.
— Значить, це ти, сину, хочеш позбавити нас спокійної старості? Не чекала. Ми звикли жити тут. Не певна, що клопоти з переїздом — це добра ідея. А ви думаєте лише про себе, нас не враховуєте! — мама заочилася й схопилася за серце.
— Мам, ну що ти почала? Я лише запитав. Ні, то ні. Ми щось придумаємо.
— Придумають… А може, Оксана зробить аборт? У вас двоє дітей. Більш ніж достатньо. За таких часів. Так усім буде краще.
— Я зрозумів, мам.
Побачивши засмучене обличчя чоловіка, коли він повернувся від батьків, Оксана все зрозуміла й не стала питати. Вони взагалі уникали розмов на цю тему. Вона то мирилася з думкою про третю дитину, то з жахом уявляла знову пелюшки, безсонні ночі, розрив між дітьми та мільйоном справ…
Наближався крайній термін для аборту, а вона так і не могла остаточно вирішити.
Одного разу їй приснився сон: ніби по квартирі бігає дівчинка років п’яти. Весело стрибає й щось наспівує, а в руках у неї маленький плетений кошичок, як у Червоної Шапочки. «Що у тебе там?» — запитала Оксана. Дівчинка заглянула в кошик і підняла на неДівчинка подивилася на неї очима, повними смутку, і Оксана зрозуміла, що той порожній кошик — це все, що залишиться від її мрії.
