Серцебиття
«Олесю Зіновійовичу, вам не обов’язково їхати самому до нашого філіалу. Нехай Маріанка везе документи», – невдоволено промовив директор.
«Вибачте, але я хотів би особисто. Це моє рідне місто. Давно там не був».
«Там у вас батьки?» – м’якше запитав директор.
«Ні. Маму я перевіз сюди, але…»
«Розумію», – перебив директор. – «Мала батьківщина – це святе. Добре, поїджайте. Але завтра у нас відповідальний день – ви встигнете повернутися?»
«Не сумнівайтеся», – пообіцяв Олесь. – «Дякую».
Директор махнув рукою, показуючи, що розмова закінчена.
Олесь зайшов до свого кабінету, прибрав зі столу робочі папери, вимкнув комп’ютер, узяв папку з документами та вийшов, замкнувши двері. Ключ залишив на першому поверсі охоронцю.
До дому не заїжджав. З машини подзвонив матері, запитав, як вона почувається, і попередив, що сьогодні не зайде — у нього важлива зустріч. Не згадував, що їде до рідного міста. Мати занепокоїться, а серце в неї хворіє.
«Гаразд, мамо, мені час. Якщо щось — одразу дзвони». Олесь сховав телефон і завів мотор.
На виїзді з міста заїхав на заправку, заправив бак, купив каву та пару пиріжків, щоб більше ніде не зупинятися. Треба встигнути передати документи до кінця робочого дня. Та можна й подзвонити, попередити, щоб партнери зачекали його в офісі.
Планів відвідати когось із давніх знайомих не було. Колишні друзі всі роз’їхалися. Просто захотілося побути в місті дитинства. Олесь увімкнув музику — салон наповнився звуками популярної пісні. Він ковтнув гарячої кави.
***
Після смерті батька мати частіше хворіла і слабшала. Під час обстеження у неї виявили проблеми з серцем. Олесь запропонував їй переїхати до нього у обласний центр. У великому місті медицина краща. Але мати категорично відмовилася. Син дорослий, йому треба влаштовувати особисте життя, а вона буде заважати. Та їй ставало все гірше.
Олесь умовив маму продати квартиру, додав грошей і купив їй невелике помешкання недалеко від свого. Після цього він жодного разу не повертався до рідного міста, хоча часто згадував його.
Хіба можна забути перше кохання? Можливо, вона давно там не живе, але місто ж залишилося — та сама вулиця, той самий будинок, під вікнами якого він стояв і страждав від безвідповідного почуття. Досі, коли згадував Оксану, його серце починало битися швидше. Ніколи вже ні до кого він не відчував подібного. Начебто залишив там назавжди частину себе.
На тоненьку однокласницю Оксану, яка нічим не виділялася серед інших дівчат, він не звертав уваги аж до одинадцятого класу. Після літніх канікул вона прийшла до школи зовсім іншою — дорослішою, гарнішою. І Олесь вперше відчув, що в нього є серце — так сильно воно затріпотіло в грудях.
Відтоді він тільки й думав про Оксану. З нетерпінням чекав Нового року, бо знав: на шкільному вечорі він запросить її на танець і скаже про свої почуття. Нарешті, в останній навчальний день перед зимовими канікулами у школі прикрасили велетенську ялинку. Вдень був захід для молодших класів, а ввечері в актовому залі фізики зібралися старшокласники. Після концерту почалися танці. Перший повільний танець Олесь пропустив — не наважився підійти.
Вечір добігав кінця, з динаміків лунали лише швидкі іноземні хіти. Шансів запросити Оксану ставало менше. Олесь стояв біля стіни і нервував. Нарешті, заграла мелодія до повільного танцю.
Олесь глибоко вдихнув. Або зараз, або ніколи. Він рушив до вікна, де стояла Оксана з подругами, щоб випередити інших хлопців.
Серце билося так сильно, що в очах потемніло. Олесю навіть здалося, що ось-ось він знепритомніє від хвилювання. Говорити теж не міг. Важко дихаючи, він простягнув руку Оксані, дивлячись на неї з відчаєм і страхом.
Вона переглянулася з подругами і раптом посміхнулася йому. На очах у всіх Олесь несміливо взяв її за талію. Вона поклала руки йому на плечі, і вони почали повільно рухатися під музику.
Його тіло було напруженим, ноги не слухалися, а руки тремтіли. Начебто поряд іще хтось танцював, але Олесь нікого не бачив, ледве чув музику. Серце билося так, немов хотіло вистрибнути з грудей.
Блідо-рожева помада на губах Оксани пахла полуницею. Відтоді цей запах викликав у нього спогади про шкільний вечір.
Музика раптом стихла. Оксана різко відійшла від Олеся і пішла до вікна, до подруг. Вона щось сказала, і дівчата голосно засміялися, поглядаючи в його бік. Олесь почервонів і вибіг із зали.
У квітні, напередодні Оксаниного дня народження, Олесь сидів у кімнаті і чекав, коли батьки ляжуть спати. Нарешті, почув храпіння. Він вийшов у передпокій, одягнувся іВін глянув у вікно на спокійне місто, усміхнувся і зрозумів, що нарешті звільнився від минулого — тепер у нього буде майбутнє.
