Отак я його!
Усе! Мое терпіння лопнуло! гукнув Дмитро, щойно вони з Софією зайшли у хату. Ти коли-небудь навчишся тримати язик за зубами?
А що я такого сказала? обурилася Софія.
І ще питаєш? Дмитро зловісно посміхнувся. Ти, моя люба, всі межі перейшла! Зараз виховуватиму!
Дмитро, та в чому справа? відступаючи, спитала вона.
Справа в тому, що твоя поведінка навіть «задовільно» не тягне! Сама з верстового стовпа, а гонору як у графині!
Не всім же бути такими діжами, як ти! відповіла Софія. А дівчина має бути ніжною та витонченою!
А ще тихою, слухняною й покірною! Чого тобі катастрофічно не вистачає! Дмитро розстібнув ремінь і витягнув його із штанів. Зараз покажу, як батьки наказували!
Ти з глузду зʼїхав? відскочила Софія. Мене бити збираєшся?
Виховувати! огризнувся він. І покарати за довгий язик! Ти ж мою матір сьогодні ледь не до інфаркту довела!
А хай не несе дурниць! махнула рукою Софія. З якої речі я маю знімати туфлі, які, до речі, в пакеті принесла, щоб одягати її смердючі капці? Не з моїм зростом, знаєш, на низькому ході ходити!
Нормальні капці! наступаючи, сказав Дмитро. Для гостей!
А з яких це пір гості мають мити посуд, а потім ще й плиту? трохи нахиливши голову, спитала вона. До того ж, не терплю, коли мені наказують!
Ось зараз і отримаєш! Ти моя дружина, а поводишся, наче королева недобита! Зараз я тобі покажу, як чоловіка поважати! І батьків його шанувати!
А хай самі нормально себе ведуть! Софія встигла прослизнути у кімнату. Самі хамують, а я що, мовчати маю? А ти мусив дружину захистити!
Ось яка маленька та тендітна! А вони мене ображають! надула губи Софія, але пильно стежила за чоловіком.
Якби ти поводилася відповідно до свого зросту та положення, ніхто б тобі не хамив! Але ж у тебе завжди своя думка! Зараз я її з тебе вибʼю!
Будь ласка, не треба! всхлипнула Софія. Мені ж буде боляче!
Ще й як! з задоволенням сказав Дмитро. Так зроблю, що до кінця життя своє місце знатимеш! З виду квіточка, а поводишся, ніби царівна!
Ні! скрикнула вона, притиснувшись до стіни. Будь ласка, не бий!
Дмитро підійшов упритул і замахнувся ременем:
Треба! Із таких зарозумілих дурниць вибивати! Інакше ви нічого не розумієте!
Знайомство Дмитра з батьками майбутньої дружини залишилося в його памʼяті назавжди.
Степан Іванович, який наполягав, щоб його називали «тато Степа», довго тряс Дмитрову руку, а потім ще й міцно обійняв:
Сину! Да я ж для тебе все зроблю! Усе життя про сина мріяв, а Марія мені тільки доньку народила та й на тім зупинилася! А я ж мріяв про рибалку з сином, на футбол сходити, на полювання! Це ж син! А не всі ці жіночі балачки-перебалдки! А з тобою, зятечку, ми тепер розвернемося!
Радий, тату Степа, зніяковів Дмитро. Я в рибалці не дуже.
Та годі! Ми всі не дуже! засміявся тато Степа. Головне, що в мене тепер син є! А рибалці навчу! Усьому навчу!
Якщо буде час
Та ти ж не розумієш, яке ти для мене щастя! у чоловіка блиснули сльози. З ними ж і поговорити ні про що! кивнув він у бік доньки та дружини. А ми з тобою і про машини побалакаємо, і про космос, і про те, як важко серед жіночої зграї жити!
Марія Семенівна відтягла чоловіка від майбутнього зятя та запросила до столу:
Це його боляча тема, вибачливим тоном сказала вона. У нього пʼять сестер, та й працює серед жінок. Він мене ледь не в пологовому залишив, коли дізнався, що не сина народила. Ось тепер буде з ким душу відвести!
Чим зможу, скромно відповів Дмитро.
Думаю, зможете, усміхнулася Марія Семенівна. Ви б знали, як він про сина мріяв! Навіть із Софійки намагався хлопця виховати, та я вчасно втрутилася. Дівчина має бути ніжною, ласкавою, витонченою! глянула на чоловіка: А не тим, що ти з неї робити намагався!
Тато Степа невдоволено подивився на дружину, потім на доньку, але з усмішкою глянув на Дмитра.
Ось! помітила Марія Семенівна. Досі на нас ображається. Буває, прибіжить, щоб щось розповісти, а потім зрозуміє, що не жіноча тема. Махне рукою, вилає
