В Оленки була прекрасні батьки, які дуже любили свою єдину донечку. Дівчинка відвідувала дитячий садочок, кожних вихідних щасливе сімейство ходило на прогулянки у парк, часом ходили у кінотеатр або заходили у кафе на морозиво. Проте з часом сімейна ідилія порушилась, батьки все частіше сварились, а згодом тато і взагалі перестав з’являтись вдома.
Оленку дуже засмучували конфлікти дорослих. Вона хотіла, щоб нарешті вони повернулись до щасливого та спокійного життя. Дівчинка дуже любила своїх батьків та обожнювала проводити з ними час. Оленці подобалось допомагати матері на кухні чи по дому, а ввечері дивитись якийсь цікавий фільм. Але тепер цей прекрасний час залишився в далекому минулому, а реальність стала похмурою. Дівчинка весь час сиділа у своїй кімнаті, поки батьки сварились. Вона вже стала забувати, як добре було колись. До маленької Оленки не було діла ні батькові, ні матері, обидва займались лише своїм життям. А тато й взагалі перестав з’являтись вдома.
Одного дня тато нарешті прийшов додому, але тільки для того, щоб назавжди забрати свої речі. Сварились батьки ще сильніше, ніж зазвичай. Коли Оленка з мамою залишись самі, дівчинка стала втішати заплакану матір, але та вдала, що доньки не існує.
Після того, як батько пішов до матері стали навідуватись дивні гості. Це були старші чоловіки, від яких погано пахло. Поводились вони дуже шумно, сварились та часто влаштовували бійки. Оленці було не по собі від таких незвичайних гостей, а тому вона весь час закривалась у своїй кімнаті.
Нове життя дівчинку зовсім не влаштовувало. Мама не звертала на неї ніякої уваги, у садочок її більше не відводили, дім був переповнений чужими людьми, а про прогулянки в парку залишалось тільки мріяти. Єдине місце, куди дівчинка хоть іноді ходила з мамою був магазин. Але похід туди не приносив їй більше радості, адже з покупок були лише їжа та якісь пляшки. Тільки охоронець того магазину завжди пригощав дівчинку цукерками і тільки й повторяв «Бідна дитина!», але вона не розуміла чому її жаліють.
З часом дівчинка стала помічати, що у мами росте живіт. В голові Оленки не вкладалось, як таке можливо, адже тато більше не живе з ними. Але незабаром на світ з’явилась Іринка. Радощам дівчини не було меж, їй дуже подобалось доглядати за нею, бавитись та навіть навчилась міняти підгузники.
Життя Оленки поступово ставало веселішим, адже тепер вона не сама. Єдиним бажання залишалось, щоб до мами більше не навідувались її друзі. Але тепер мама ще й сама стала ходити до них, але незабаром завжди поверталась.
Тому й того разу, коли мама відправилась в гості, дівчинка не хвилювалась та весело проводила час з сестричкою. Але турбуватись Оленка почала, коли на другий день мама такі і не з’явилась. Дівчинка не розуміла, що має робити, адже в обід каша для Іринки закінчилась. Прокинувшись сестричка почала сильно плакати, а мами все не було.
Тоді взявши сестричку на руки Оленка вирушила до магазину, куди раніше ходила з мамою. Вона благала відвідувачів допомогти:
— Прошу вас, купіть для моєї сестрички ось ту кашу. Вона дуже хоче їсти, а матері немає. — прохала маленька Оленка, але байдужі покупці не спішили їй допомогти. А тоді дівчинку побачив той самий добрий охоронець. Він купив кашу для Іринки та підвіз дівчаток додому. Тоді повідомив у поліцію. Сестричок забрали у дитячий будинок, але Оленку це влаштовувало, мовляв, головне, що тепер вони в теплі та ситі.
Пройшов цілий рік, коли Олену та Ірину забрала мама. Увесь цей час вона проходила лікування і тепер була такою, як колись. Оленка була дуже щаслива, бо не зважаючи на відсутність батька у її житті, в неї знову з’явилась справжня сім’я.
