Прощання
Глуха та темна ніч відступала, наближаючи неминучий момент розставання. Розвиднялося. Марія просиділа всю ніч біля труни свого померлого чоловіка, думала та згадувала життя з Миколою. Обоє вже наблизилися до старості.
Микола мій прожив сімдесят шість років, міг би й ще, якби не хвороба, тихо подумала Марія, вона на три роки молодша.
Добрий ти був чоловік і батько, Миколо, уже голосно сказала вона, бо світало, і обличчя стало видно краще, ніж уночі при свічці. Головне вірним, а спокус перед тобою було чимало Ох, як же швидко летить життя.
Усю ніч спогади турбували її душу, наче гортала книжку, сторінку за сторінкою, повну сумних і радісних моментів. Довге було їхнє життя пятдесят три роки, це немало.
Коли Микола зрозумів, що більше не підвестиметься, весь час казав дружині:
Марієчко, це Бог мене карає за гріхи, мабуть, не так жив, не так думав.
Але дружина заспокоювала:
Не гризи себе, Миколо. Гарне життя ти прожив. Не пив, не гуляв, як інші, нас із донькою любив. Сам не знаєш, що говориш, які в тебе гріхи?
А він слухав і затихав.
Вже зовсім розвиднилося. На кухні метушилася донька Оксана, приїхала з міста сама. Чоловіка в неї нема давно розійшлися, а її донька, онука Марії, недавно народила другого малюка, тому й не приїхала. Не попрощається онука з дідом. Та що вже робити, зате в дитинстві всі канікули тут проводила.
Так вийшло випорхнула Оксана з дому, була і залишилася єдиною дитиною. Двоє дітей померли один не прожив і дня, другий тиждень. Як же Марія трусилася над донею, як берегла. Та Бог подарував їй життя.
Ще до закінчення школи оголосила Оксана:
Любі мої батьки, після школи їду до міста, не хочу жити в селі. Розумію, що я у вас єдина і маю доглядати вас у старості, але в місті життя цікавіше.
Ну що, я не проти, відразу погодився батько, а мати піднесла до очей кінчик хустки, якою була повязана голова.
Ой, доню, а як же ми тут без тебе? ледь не заплакала, але Микола суворо глянув на неї.
Що ти, мамо, нехай донька собі дорогу будує. Не сидіти їй у селі, нехай вибється в люди. Доярок у селі й без неї вистачить.
Марія в душі погоджувалася і розуміла, та страшно було відпускати доньку саму. Виїхала Оксана, вступила до технікуму, вивчилася на товарознавця. Потім вийшла заміж і вже не повернулася під батьківський дах.
Марія з Миколою майже все життя прожили удвох, працювали в колгоспі, жиМарія сиділа в порожній хаті, слухаючи тишу, і зітхнула важко, бо знала тепер вона сама, але память про Миколу залишиться з нею назавжди.
