Привіт, друже, слухай, що сталося вночі у мене в Києві. Прокинувшись посеред темної ночі, я Роксолана відчула порожнечу поруч. Розгублена, простягнула руку, сподіваючись зловити тепло свого чоловіка, Володимира.
Але сон не повертався, а він, здається, не планував повернутись у ліжко ще хоча б пятнадцять хвилин. Серце моє забрискало тривогою, і я сіла, вивчаючи темряву кімнати. А що, якщо щось сталося? Може, йому стало погано? думала я.
Намагалася заспокоїти себе, уявляючи, що Володимир просто прокинувся від безсоння і зайнявся якоюсь роботою. Однак тривога не відступала.
Не хочу марно нервувати, обережно підвелася з ліжка, тихо відкрила двері спальні та навшпиньках попрямувала до кухні. Щойно я зробила кілька кроків, зупинилася.
Почула голос чоловіка. Він розмовляв по телефону, і динамік був настільки гучний, що я розчувала навіть слова співрозмовниці.
Так, кохана, я вже забронював квитки до Грузії, прозвучав голос Володимира, сповнений передчуття. Ми поїдемо в Тбілісі, проведемо незабутній час. Нехай ніхто не дізнається.
У мене стало, ніби земля під ногами розвалюється. Світ розпався в один момент. Кожне його слово вразило, наче гострий ніж.
Скільки років ми провели разом, скільки планів, радощів і біди ділили пліч-о-пліч. Як він міг так?
Повернулася до спальні, лежачи в темряві, відчувала, як сльози стікають по щоках. Серце кололо, а в душі крутилося полумяно гніву, образи й гірке розчарування.
Зрештою, зібравши в собі рішучість, підвелася, підійшла до шафи і почала пакувати його речі в чемодан. Коли Володимир зайшов у спальню, побачив мене з валізою і здивовано спитав:
Що трапилось?
Я підняла на нього погляд, сповнений розчарування і твердості.
Я склала твій чемодан, сказала спокійно. Щоб ти його взяв у Грузію.
Про що ти говориш? нервово усміхнувся він.
Не намагайся, Володимире. Я чула твій телефонний розмову на кухні.
Володимир явно занервував, руки його задрижали. Він хотів щось сказати, а я вже його перебила:
Інші речі сам збирай. А зараз бери чемодан і їзди, куди хочеш. І після твоєї «відпустки» я більше не хочу тебе бачити.
Тієї ночі моє життя змінилося назавжди.
Коли він вийшов, я знову лягла на ліжко, розуміючи, що вже не засну. Але одна думка не залишала мене: тепер усе буде інакше. Не буде ілюзій, не буде болю від зради. Я нарешті вільна.
А ти як думаєш, чи правильно я вчинила? Може, варто було мовчати? Ділись думками, слухаймо одне одного!
Якщо хочеш ще більше історій, залишай коментарі, став лайк це підживлює мої розповіді.
