Дім надії
Маріанна лежала з відкритими очима й стежила за світловими відблисками на стелі від фар машин, що проїжджали повз будинок. По карнизу застукав дрібний дощ. На дивані всхлипнув Дмитро й затих. Як давно вони вже не спали разом…
Познайомилися чотирнадцять років тому. Маріанна дуже поспішала, але все ж запізнилася на день народження подруги. Прийшла, коли гості вже сиділи за столом.
— Іди швидше, — подруга потягнула Маріанну в кімнату, ледве давши роздягнутися.
Вона привіталася й зніяковіла від уваги гостей. Несподівано вручила подарунок Тетяні, навіть не піднімаючи очі.
— Таню, запроси Марійку до столу, — втрутилася мама іменинниці. — Дмитро, принеси з кухні ще один стілець.
Високий, привабливий хлопець посміхнувся Маріанні й поступився їй своїм місцем. Вона ледве впізнала в ньому старшого брата Тетяни. Він щойно повернувся з армії, став міцнішим, дорослішим. Незабаром він приніс стілець і втиснув його між іншими, поруч із Маріанною.
Хтось сказав черговий тост, усі почали чокатися. Дмитро подав їй келих із червоним вином.
— Я не буду, — заперечила вона.
— Це сік, — прошепотів він їй на вухо, і їхні келихи тихенько дзенькнули.
Він положив у її тарілку по ложці різних салатів. Однокласниці то й дело кидали на Дмитра зацікавлені погляди, перешіптувалися.
Потім батьки Тетяни тактовно пішли на кухню, а молодь ввімкнула музику, відсунула стіл і почала танцювати. Дмитро запропонував Маріанні втекти. Вони довго гуляли містом і розмовляли. З того дня більше не розлучалися.
— Тепер ми можемо одружитися. Ти згодна? — запитав Дмитро у Маріанни після випускного.
Чи згодна вона? Він ще питає. Від кохання вона давно втратила голову. Але що скаже мама…
— Яке весілля? Ви з розуму з’їхали? Він хоч професію в армії здобув, а тобі вчитися треба. Куди ви так поспішаєте? Хоч пару років почекайте, заробіть, станьте на ноги… — благала мама, притискаючи руки до грудей і ледве стримуючи слізи.
— Вибачте, але так довго ми не можемо чекати, — взяв удар на себе Дмитро.
Мама тільки зідхнула, зрозумівши все, й розплакалася.
Отак, замість інституту, через сім місяців Маріанна народила хлопчика. Дмитро працював у автосервісі, а вона доглядала дитину. З неї вийшла чудова мама й турботлива дружина.
Жили вони разом із мамою Маріанни. Коли син підріс і пішов у садок, вона теж вийшла на роботу. Один із клієнтів Дмитра, якому він лагодив авто, взяв її секретаркою. Тепер вони змогли взяти іпотеку на квартиру.
Син рос, коханий чоловік, міцна родина. Маріанні здавалося, що так буде завжди. Але рік тому в сусідню квартиру заселилася молода гарна жінка. Якось увечері вона прийшла до них знайомитися – з тортом і пляшкою вина. Маріанна накрила стіл, вони випили.
Сусідку звали Оксаною. Вона знала багато жартів і вміло їх розповідала. Вони з Дмитром сміялися до сліз. Потім Оксана запитала, чи вміє Дмитро збирати меблі? Купила шафу, а сама не впорається.
— Він усе вміє, у Дмитра золоті руки, звісно, допоможе, — легко відповіла Маріанна.
Наступного дня після вечері він пішов до сусідки збирати шафу. Потім Оксана попросила допомогти перевезти коробки, повісити люстру, щось прибити… Ввечері Дмитро часто пропадав у неї. Іноді вона заходила побалакати з Маріанною.
— У вас така гарна родина. Тобі пощастило з чоловіком, — зітхала Оксана. — А в мене ні чоловіка, ні дітей.
— Не журися. Твої роки ще попереду. Усе буде. Ти ж гарна, весела. Знайдеш і ти своє кохання, — підбадьорювала її Маріанна.
— Я вже знайшла, — раптом зізналася Оксана.
Маріанна тактовно не стала розпитувати, щиро пораділа за нову подругу. Те, що та відвела очі, а склянка здригнулася в її руці, Маріанна списала на збентеження.
Якось її зупинила на вулиці інша сусідка.
— Привіт, Марійко. Із роботи?
— Так. Вибач, мені треба додому…
— Постривай. Не моя справа, але ти маєш знати. Я живу навпроти Оксани. Не подумай, я не підслуховую. Просто коли серед ночі під дверима хтось ходить… Коротше, рятуй чоловіка, поки не пізно.
— Про що ти? Від чого рятувати? — не зрозуміла Маріанна.
— Та про те саме. Якось серед ночі пішла на кухню – молоко тепле допомагає заснути. Чую, як тихенько клацнув замок. Подивилася у вічко…
Маріанна відчула, як по спині поповз огидний холодок. Їй захотілося втекти. Але сусідка, наче відчувши це, взяла її за руку.
— Бачу – із квартири Оксани вийшов пізній гість і шмиг у вашу.. – Витріщивши очі й знизивши голос, сказала сусідка.
Маріанна вирвала руку й подалась назад.
—Вони повернулися додому вдоєм, знову знайшовши одне одного, і цього разу зрозуміли, що більше ніколи не дозволять нікому розділити їх.
