— Привіт. Ми ж так і не сходили тоді з тобою в кіно, — вимовив він перше, що спало на думку, забувши заготовлені заздалегідь слова.
Тарас і Мар’яна сиділи на березі Дніпра та мріяли, як вступлять до університету, закінчать навчання, куплять квартиру у Києві…
— Іномарку куплю, найкращу. У нас усе обов’язково вийде, — сказав Тарас і кинув камінець у воду.
— Відпочиватимемо на Чорному морі чи за кордоном, — додала весело Мар’яна, спостерігаючи, як згасають кола на воді. — Та спершу треба вступити. А навчання вже огидло, — зітхнула вона.
— Вступимо. — Тарас обійняв Мар’янку за плечі й притягнув до себе.
Їм здавалося, що ніхто до них так не кохав, і ніщо їх не розлучить.
— Ходімо додому, мама, мабуть, хвилюється. Та й холодно, — підвелася з лавки Мар’яна й аж охнула від болю.
Нові черевики натерли їй ноги. Вона зняла їх і пішла босоніж по прохолодній бруківці.
— Підемо завтра в кіно? Відмінний фільм йде… — запропонував Тарас.
Вони йшли, безтурботно базікаючи про все й ніщо.
— До завтра, — сказала Мар’яна біля свого будинку, піднялася на шкарпетки, чмокнула Тараса в щоку й швидко побігла до під’їзду.
— То я куплю квитки? — гукнув їй услід.
Мар’яна не відповіла, лише посміхнулася біля дверей.
Місто ще спало, але коротка червнева нТарас глянув у вікно свого авто, де чекали його дружина Оксана та донька Соломія, усміхнувся — минуле нарешті залишилося позаду, а майбутнє було поруч.
