**Названа мама і справжнє кохання: історія, яка запам’ятається**
Катерина приїхала в село пізньої ночі. Відчинивши хвіртку, побачила матір, яка сиділа на ґанку з клубочком пряжі в руках.
— Катрусю! — скрикнула жінка, з трудом підводячись. — Чому не попередила, що приїдеш? Я б твій улюблений борщик зварила — зі щавлем!
Катерина уважно подивилася на неї й раптом випалила:
— А ти чому не сказала?
— Що не сказала? — здивовано перепитала мати, не розуміючи, до чого донька веде.
За день до цього Катерина збиралася у довгоочікувану подорож із друзями. Разом із Владиславом, її коханим, вони вже склали рюкзаки. Та дзвінок молодшої сестри Олесі все змінив: у мами підозра на серйозну хворобу. Катерина, не вагаючись, скасувала відпустку, оформила квитки й вирушила додому.
— Мені з тобою їхати? — тривожно запитав Владислав.
— Ні, не треба. Відпочивай. Просто пиши, як зможеш. І… я буду сумувати, — тихо відповіла вона.
Катерина була сильною, стриманою. Вона вже знала, що таке біль зради й нещасливий шлюб — не з чуток. Тому й не поспішала розповідати батькам про Владислава. Хотіла бути впевненою: що це назавжди.
Дорога додому була виснажливою. Дві пересадки, довгі очікування, а найголовніше — важке передчуття. За останні два роки Катерина бувала в селі лише кілька разів. Улюблена робота забрала її далеко від рідного дому, і кожен поворот на знайому вулицю ставав важчим для серця.
Мати… Вона не була їй рідною. Мачуха. Але Катерина й Олеся завжди називали її мамою. Бо вона стала не просто жінкою, яка з’явилася в їхньому житті — вона зцілила родину.
Колись їхня справжня мати покинула сім’ю — через зради, гуляння, байдужість. Батько, спробувавши врятувати шлюб, урешті повернувся із заробітків і забрав дівчат додому. Сам виховував, як міг. Але було важко. Господарство, дві доньки, школа, побут — усе лежало на ньому.
А потім з’явилася Людмила. Мати трьох дітей, вчителька, яка опинилася у складному шлюбі. Одного вечора її молодший син прибіг до сусідів із сльозами: «Тато свариться з мамою». Батько Катерини втрутився. А через кілька днів Людмила переїхала до них.
— А якщо я одружуся на тітці Люсі? — запитав він у дочок.
Олеся відразу кивнула: «Супер!» А Катерина мовчала. Не хотіла ділити батькову увагу. Але все змінилося, коли Катерина сильно захворіла. Людмила не відходила від її ліжка, ночами сиділа поруч, а вдень годувала курячим бульйоном.
— Ти завжди будеш такою? — прошепотіла тоді Катерина.
— Я, може, й не зможу замінити вам маму… Але ніколи не завдам вам болю, — відповіла Людмила.
З того ранку все стало інакше. Катерина прийняла її. Не як мачуху, не як чужу. Як справжню матір.
Тепер, через багато років, вона знову повернулася — із тривогою в серці.
— Чому не сказала, що хворієш? — стримуючи емоції, запитала Катерина, дивлячись на змарнілу від турбот жінку.
— Завтра скажуть точно… — тихо відповіла та. — Але сьогодні, Катрусю, ти дома. А це щастя.
Родина зібралася за столом — як на свято. Усі намагалися приховати занепокоєння. Олеся вже закінчила університет, працює у школі. Остап допомагає батькові на лісопилці. Андрій готується вступати на юридичний. Наталка — м— А ще ми з тобою обов’язково роздамо усі ті костюмчики онукам, які в нас обов’язково будуть.
