На сорока п’яти літнього ювілей дядька Степана його дружина заявила йому, що йде від нього. Всі були ш0ковані такій заяві. Тим більше Ірина це сказала, коли прийшла її черга казати тост. Мовляв їй набридло бути за плитою двадцять чотири на сім та прибирати, прати і прасувати для дядька Степана. Тому Ірина закрутила роман з чоловіком, який молодший від неї на тринадцять років та пішла насолоджуватися життям з молодим коханцем.
І цей вчинок характеризує її в принципі як людину. Чому дядька Степана, який обожнював свою дружину та робив для неї все, кинула кохана. Він тоді не заперечував вибору Ірини, бо ж не може заставити її бути з собою. Вона завжди була вітряною жінкою, тому її заява, хоча і шокувала всіх, але в цілому ніхто не був здивований, що вона все таки це зробила.
Знаєте, я навіть рада, що дядька Степана кинула Ірина. Бо ж дядько ніколи не говорив нічого поганого про дружину, ні разу за їх двадцяти двох річний шлюб. А ось Ірина язика за зубами не тримала і дуже часто сильно ображала чоловіка. Словом, гострий язик в неї був.
Після вчинку Ірини дядько Степан прожив сам сім років. На жінок він не дивився взагалі. Занадто ображений був на колишню дружину. Але через ці сім років дядько все ж знайшов жінку, яку називав ідеальною. А через п’ять місяців зустрічань – дядько Степан зробив Ярині, саме так звали ту жінку, пропозицію руки та серця.
Ми були здивовані такому поспішному рішенню і намагались заперечити дядьку, мовляв занадто швидко все відбувається, нехай трохи довше по-живуть разом та краще один одного дізнаються. Але дядько був налаштований рішуче та не змінив своїх намірів.
Ось прийшов час знайомитись з невісткою. Зустріч провели в нашій з чоловіком квартирі. Прийшли мої мати з батьком та дядько Степан з цією Яриною. Вона нам одразу не сподобалась. Зовнішність в неї була не зовсім стандартна, середнього зросту, не худа та не з зайвою вагою, трохи повнувата, але в межах здорового. Її вирізняли рудуваті локони, веснянки на обличчі та яскраво зелені очі, що були трохи витягнуті та нагадували лисицю. Було в ній щось таке… Ну ніби хитре та підступне.
Весь вечір вона щебетала перед дядьком та моїм батьком. Чоловіки були зачаровані її посмішкою та хорошим настроєм, але ми з мамою серцем відчували, що з нею щось не так. І не дарма. В мене після посиденьок зникла сукня, яку я переробляла під себе та додала декілька авторських деталей. Тоді в мене закрались певні підозри. Я розповіла про це мамі і вона підтримала мене, бо теж підозрювала Ярину. І ось, коли застілля вже проводилось у батьків дома ця… Ярина(хоча нічого пристойного про неї сказати не можу) прийшла в моїй сукні, яка нещодавно зникла з моєї шафи.
Це точно була моя сукня, бо ж, як я і казала, на ній були авторські деталі та спеціальна вишивка. Я дуже обурилась та почала натякати Ярині, що так робити не можна, вона ж не мала дитина, яка не розуміє, що можна брати, а що ні. Але Ярина просто прикинулась дурненькою та перевела швиденько тему.
І знаєте, що після того застілля повідомила мені мама? Що зникла швейна машинка, яку я їй подарувала. А машинка не дешева так ще й з іменним гравіюванням. Мамма працює швачкою, робить одяг на замовлення. Через деякий час, коли ми приїхали на посиденьки вже до дядька Степана та Ярини(вони на той момент вже одружились та жили разом) ми побачили, що та швейна машинка стоїть в їхньому домі. А місце гравіювання заклеєне декоративним скотчем.
Тоді я підійшла до машинки, ніби то зацікавлено роздивляючись машинку та сказала:
-О, пані Ярино, не знала, що ви займаєтесь шиттям.
-Та так, Яно, час від часу потрібно щось підшити та й щоб не їздити в ательє користуюсь машинкою.
-Зручно напевно… — я взялась за кінчик приклеєного скотча та продовжила. – А цей скотч для чого тут?
-А це я її випадково поцарапала під час переїзду та вирішила заклеїти, щоб не виглядало некрасиво. – захвилювалась Ярина, хоча старалась всіма силами не показати переживань.
-Справді? – я різко зірвала скотч та побачила та побачила гравіювання з іменем моєї матері. – Тоді чому на ній гравіювання з іменем моєї матері? Це ж та сама машинка, яку я подарувала їй на день народження та яка зникла з квартири батьків після останнього вашого візиту. Так само як і моя сукня, яку ви одягли на той самий візит. – сказала я, ледь стримуючи емоції.
-Що?! Ти мене зараз в крадіжці звинувачуєш?! – верещала Ярина. – А ти не подумала, що сукня просто схожа?! Думаєш одна така в світі продається, чи що?!
-Не подумала! Бо сукня ця авторська! І я сама зробила всі ці деталі, які на ній є! Та й взагалі, хто вам дав право красти наші речі! – кричала я у відповідь.
Після чвари та намагань Ярини вдарити мене ми забрали машинку, забрали сукню та пішли додому. Поки я викривала цю всю авантюру Ярини, мама знімала все на камеру телефону. З цим всім ми пішли в поліцію та написали на неї заяву про крадіжку. Виявилось вона не вперше вже притягалась до відповідальності за такою ж статтею. Про свій термін вона не розказала дядьку Степану, а лише очарувала його. Як потім вияснилось ради вигоди, бо чоловік він достатньо заможний.
Після цього він розлучився з Яриною, майно вона в нього відсудити не змогла, бо ще не встигли за два тижні нажити. Тепер дядько Степан уважніше дивиться на жінок та запитує у нас з мамою думки щодо них.
