Приїхав двоюрідний брат мого чоловіка.
Можливо, я трохи старомодна, може, зараз усе інакше, але не вірю, що це справді змінилося.
Моя мама ніколи мені не говорила: «Коли йдеш у гості до рідних, завжди бери з собою подарунок». Вона цьому мене не навчила. Але в мене це сидить наче аксіома не знаю звідки, можливо, із книжок, фільмів чи вистав.
У суботу до нас заїхав двоюрідний брат мого чоловіка. Приїхав, бо мав справи похорон дядька, не з нашого боку.
Ми попередньо запитали і погодились, що приймемо їх переночувати, сказали не турбуватись.
Увечері приїхали, їх було троє з сином і невісткою. Я приготувала обід, підсмажила мясо на всю пательню, зробила салати й усе інше. Сіли разом, підняли келихи за зустріч, бо давно не бачилися. Потім усім роздала постіль, на ранок зробила сніданок бутерброди, чай, кава.
Потім поїхали на похорон. Повернулися, трохи посиділи і рушили додому.
Здавалося б, усе добре. Але вони приїхали з порожніми руками навіть пляшки вина не привезли.
Батько мого чоловіка, якого вже давно немає, був хрещеним того брата, а його дружина, моя свекруха, зараз живе з нами, і брат усе це знав. Божечки, ми ж не в скруті живемо, але міг би для старенької купити коробку цукерок. Вона цього так чекала, всю суботу визирала у вікно. Навіть сльоза скотилася так розчулилася.
Я б зробила інакше.
По-перше, я б одразу привезла гостинець не одну, а кілька пляшок якогось напою. Дітям і літнім обовязково солодощі. Ще обдумала б кожному щось невеличке, аби приємно здивувати. А для себе постільну білизну взяла б щоб хазяйку не обтяжувати.
Це не бідні люди, якби було інакше слова б не сказала. Цей брат тут буває рідко, але щоразу ні з чим. Один раз був тут у відрядженні, приїхав у неділю ввечері у понеділок вже поїхав; і тоді нічого не приніс.
Усе розказує про риболовлю, скільки і яких риб впіймав. Я б дуже хотіла, щоб бодай одну рибину мені привіз.
Чесно кажучи, мені їжі не шкода, коли у мене гості. Але таке враження, ніби мною просто користуються. Відчуття неприємне.
І так щоразуАле знаєте, в чому річ? З віком я навчилась не чекати нічого у відповідь. Я й далі готуватиму вечерю, ставитиму на стіл найкраще і заварюватиму свіжий чай для гостей не для них, а для себе. Щоб у моєму домі завжди пахло турботою. Щоб моя мама, і моя свекруха, і навіть далекі родичі згадували цю оселю як місце, куди завжди можна повернутися. Я не змінила цього брата, але він теж не змінив мене.
А рибу, мабуть, ще колись привезе. Або ж зловлю сама й ось тоді точно буде що відсвяткувати.
