До нас, на мій День народження, приїхала вся рідня. Безмежно раді всіх побачити, почути, але свято пройшло, а рідня досі з нами.
В нас великий двоповерховий будинок.
Місця всім вистачає, але моя сестра не вміє за собою прибирати. Вона кидає фантики від цукерок де захоче. Посуд після своєї сім’ї не миє. Чекає, коли я щось приготую. Живе в своє задоволення і горя не знає.
Погостювати в нас день-два, це нормально, але моя сестра вже другий місяць живе на нашій шиї. Коли мій чоловік натякав їм їхати додому, сестра починала плакати та нарікати на тяжке життя в їхній старій квартирі.
Іван, чоловік сестри, знахабнів ще більше, чим його дружинонька. Він намагається повчати мого коханого, як правильно з жінкою поводитись. На його думку, мені дають занадто багато свободи і права голосу. Порадив, краще виховувати мене. Я не собака, щоб мене дресирували.
Ще Іван любив критикувати мою їжу. Сам він чай не здатен заварити. Таке відчуття, ніби в цієї людини немає рук.
Мій племінник ще гірше за своїх батьків. Він псує меблі, стіни розфарбовує, викидає землю з вазонів, б’є навмисне посуд. Коли роблю йому зауваження, малий хуліган одразу біжить до мами, жаліється на мене. Городить їй, цілий міх. Якось збрехав, ніби я йому ляпаса дала. Сестра одразу прибігла сваритися. Нічого їй не говорила. В розмовах з нею є сенс?
Вона каже, дитина таким чином пізнає світ, через доторк. Згодна, але в три роки. Моєму племінника давно виповнилось десять. Має знати, як поводитись у гостях. Собаки вихованіші, ніж цей малий бешкетник.
Ми втомились. Перебування родичів в нашому домі обходиться дорого. Живуть в нас і ні за що не платять.
– Ми ж у гостях! – Відповіла сестра, коли я сказала заплатити порівну за комунальні послуги та продукти.
Раніше ми складали гроші, а зараз годуємо ще одну сім’ю.
Наші нерви майже закінчились. Ще трішки і я зберу їхні речі та виставлю за поріг без всяких розмов. Після такого гостювання, нашому дому необхідний серйозний ремонт. Частину меблів доведеться викинути на смітник. Племінничок постарався.
