**Право на втому**
Дмитро повернувся додому пізно. Мовчки зняв черевики в передпокої, повісив пальто та пройшов у ванну. За кілька хвилин він сидів на кухні, де на нього чекала тарілка з куркою та гарніром — фірмова страва його дружини Оксани. Поряд стояв салат із морепродуктів. Він узяв виделку, покрутив салат, а потім різко обернувся.
— Скажи правду… Де ти взяла цей салат? — запитав він тихо, але наполегливо.
Оксана завмерла, не донесши чайник до чашки. У її очах застигло щось тривожне.
Разом вони прожили понад тридцять років. Якби Оксану попросили оцінити їхній шлюб за шкалою від одного до ста, вона б сказала: «Пів на пів». Бо було все: кохання й дражливість, радість і втома, світлі миті й важкі будні. Звичайне життя. І Дмитро — хоч і впертий, хоч і з характером — був доброю людиною. Вірним, надійним, працьовитим.
Все змінилося минулої весни, коли Оксана злягла. Лікар сказав, що це звичайне перевтома, яке накопичувалося роками. Дмитро вез її додому таксі — їхню машину давно не ремонтували, гроші йшли на погашення кредиту доньки — Маріні.
Марія щойно вийшла заміж, і весілля хотіла «як у серіалі». І хоч сукня виглядала дивно, а торт, за словами Дмитра, був «як гумка», — батьки терпіли. Їм було важливо, щоб донька була щаслива.
Після весілля молодята переїхали в квартиру, яка дісталася нареченому від діда, а Дмитро з Оксаною продовжували виплачувати кредит, живучи зі старим авто, зношеною технікою та вічною втомою.
Оксана працювала вчителькою англійської та брала додаткові заняття. Дмитро — слюсарем на заводі. Він відмовлявся від їдальні, бургерів, піци — лише домашня їжа! Гаряча, свіжа, різноманітна.
Оксана не сперечалася, хоча після роботи ледве трималася на ногах. Одного разу вона не витримала:
— Як я встигну приготувати тобі перше, друге, салат і компот? Я не робот.
Та Дмитро відповідав історіями про свою прабабусю, яка й у полі працювала, і родину з восьми осіб годувала, і в хорі співала.
Оксана просто втомлювалася. Одного разу, зайшовши у нову їдальню біля дому за свіжим хлібом, вона побачила вітрину з салатами. І раптом сказала:
— Мені «Морський», велику порцію…
Дома на вечерю були голубці, пиріг… і той самий салат.
— Нічого собі, новинка! Смачно, як удома, — похвалив Дмитро.
Оксана нічого не відповіла. І з того часу це стало її таємницею: якщо не встигала — купувала в їдальні. Домашнє, смачне, трохи дорожче — але тепер вона могла перевести подих.
Так би все й— І так він зрозумів, що інколи куплена страва може врятувати не лише час, а й любов.
