Соломія ще не знала, що цей день змінить усе. Про татову коханку вона довідалася випадково пропустила школу, щоб супроводжувати подругу Маряну до тату-майстра. Шкільна форма не пасувала до торгівельного центру, тож вона заскочила додому перевдягнутися. Коли натягувала джинси, у дверях обернувся ключ. Соломія завмерла, ледве тримаючи баланс на одній нозі друга застрягла в штанині. Злякалася, немов злодії, але впізнала татовий голос: він із кимось говорив.
«Зараз візьму форму й вирушаю. Не можу ж казати, що був на тренуванці, якщо сумка під ліжком».
Помилка: це був голосовий! Бо через хвилину почувся жіночий голос: «Коханий, я так сумувала! Не дочекаюся… До речі, спекла твої улюблені вареники із вишнями. Поспішай, а то вистигнуть! Цілую міцно-міцно!»
Сенс дійшов пізніше. Спочатку Соломія впізнала голос: тітка Катря, татова колега й сестра маминої подруги, яка часто заходила до них. Соломії вона подобалася тітка Катря не прикидалася всезнайкою, любила розваги й слухала «Скрябіна», а не мамині сумні пісні. Тільки замислившись, чому татовій колесі голосові, Соломія збагнула сенс чутих слів.
У цю мить ключ обернувся знову, в квартирі стихло. Соломія сіла на ліжко, прокручуючи слова: «Ні, не здалося, у тата звязок!». І що тепер? Розповісти мамі? Як спілкуватися з татом і тією жінкою?
Нічого не вирішивши, побігла до подруги вже пять повідомлень написала! Місяць чекали на тату, а Маряна майстерно підробляла мамин підпис. Але настрій зник.
«Соло, що таке?» допитувала подруга. «Чого надулась? Теж хочеш татулю? Підроблю твій мамин підпис, дрібниці!»
Як же хотілося поділитися новиною, але навіть подрузі не можна. Соломія звела усе до татуювання.
Наступні два тижні вона не вчилася, уникала друзів, уникала маму й була груба з татом. Що робити? Одного разу ледь не випалила, але мама лаяла за двійкуч з хімії посварились люто. Ввечері мама увійшла з шоколадним еклером, який обожнала Соломія:
«Вибач, рибко, що накричала. Знаю, це непедагогічно. Просто так хвилююсь за твої іспити! Хочу, щоб у тебе все було гаразд…»
«Мамо, годі вже! Іспи здам! Цей еклер мені?»
«Авжеж, тобі. Миримось? Мені важко, коли ми сваримось!»
Соломія взяла еклер, чмокнула маму в щоку й пообіцяла собі: ніколи не завдасть мамі такого болю. Якщо вона так переймається через дурну сварку, то що буде, коли дізнається про тата? Треба було сховати правду за будь-яку ціну.
Соломія мимоволі стала татовою співучастницею: прикривала його затримки на роботі, нагадувала про сімейні свята й
Переступаючи поріг салону татуювань, Ліза глянула на нову наколку «Любов сліпа», колинням відчула жар сорому, але з другого подиху раптово зрозуміла: ну й що з того? Навчитися помилятися зі стилем це ж теж людська річ.
