Батько не кидав нас. Все було не так, як казала мама…
Двадцять довгих років я несла в серці образи. Мама твердила одне й те саме: батько покинув нас, пішов у невідомість, викреслив із життя. Останній раз я бачила його, коли мені було сім. Залишилися лише кілька старих світлин, та нечіткі шматочки пам’яті, що викликали лише біль і нерозуміння. Я намагалася стерти його образ. Все, що я знала, йшло від мами.
Вона розповідала, що батько пив, гуляв, а зрештою вона вигнала його з дому після чергової сварки. Мовляв, він навіть не намагався повернутися, не телефонував, не цікавився. Казала, навіть коли він прийшов на мою лінійку 1 вересня — був п’яним, влаштував сцену й зник назавжди. З того часу минуло двадцять років. Я росла злою на нього, переконана: він просто обрав легке життя без нас.
Коли я збиралася заміж, мій наречений раптом запитав:
— А ти збираєшся запросити батька на весілля?
Я збентежилася:
— Навіть не знаю… Може, і хотіла б, але я не знаю, де він. Та й чи варто?
— Ти ж спілкуєшся з його сестрою? Запитай у неї. Гадаю, потім шкодуватимеш, якщо не зробиш цього.
Він мав рацію. Я поїхала до тітки Оксани — єдиної з роду батька, з ким ще підтримувала зв’язок. Бачилися редко, але завжди тепло спілкувалися. Мама не терпіла її, казала: та все виправдовує свого брата.
Тітка зустріла мене в халаті й здивовано.
— Ти чого, Оленко? Усе добре?
— Мені треба поговорити. Про тата…
Вона довго мовчала, а потім важко зітхнула.
— Думала, з часом сама зрозумієш. Але, мабуть, час настав. Батько твій не був таким, як мама розповідала. Так, не ангел. Та й не чорт. Він справді любив тебе. Просто… Твоя мама була нестримною в ревнощах. Він допоміг сусідці донести покупки — і за це був вигнаний за поріг. Вона кричала, забороняла йому навіть підходити до дому. А потім взагалі сказала, що ти — не його донька, хоча сама знала, що бреше. Він ходив під вікнами, стояв під дощем, посилав подарунки — все поверталося. Твоя мама його знищила. А тебе позбавила батька.
Я мовчала, стискаючи руки. Світ розвалився в моїй голові. Виходить, я двадцять років жила в омані. Моя образа була побудована на брехні. Це мама відрізала мене від батьківської любові, не давши йому жодного шансу.
Коли я сказала їй, що хочу запросити батька на весілля, вона спалахнула, ніби сірник:
— Якщо це зробиш, можеш забути про мене! Або він, або я!
Я не відповіла. Вперше в житті я обратила себе. Без слів.
У день весілля все було як у кіно: метушня, нервова наречена, дощ за вікном. Парасолька десь загубилася, водій сигналив, гості вже чекали у ЗАГСі. Я вискочила з під’їзду, плутаючись у підолі сукні, коли раптом хтось розкрив парасольку над моєю головою.
Передо мною стояв чоловік у чорному плащі. Його обличчя здавалося знайомим, хоч і постаЯ притиснула його до себе, відчуваючи, як двадцять років самотності розчиняються в його теплі.
