Прийшла додому ні чоловіка, ні його речей.
«Ну що ти так на мене дивишся?» усміхнулася Зоряна. «Стась просто хотів довести, що він справжній чоловік. І все.»
«Що ви кажете?»
«Чисту правду, дитинко,» простягнула колишня дружина Стася.
«Я нічого не розумію» збентежилася Олеся.
«А! Ось і Стась зараз він тобі все пояснить,» кивнула Зоряна кудись убік.
Мати виховувала Олесю, як дорогоцінну, ніжну квітку.
Сама Ганна Василівна була жінкою суворою, керувала невеликим лісопильним цехом твердою рукою.
Але з єдиною донькою вона ставала зовсім іншою голос мякшав, ставав теплим, а очі сяяли ніжністю.
Так і виросла Олеся лагідною, легкою на довіря.
Вона не знала горя, ходила до звичайної школи та музичної, де з захопленням вчилася грати на фортепіано.
Великої піаністки з неї не вийшло, зате вона стала чудовою вчителькою.
Залишалося лише вдало вийти заміж і незабаром зявився наречений, симпатичний хлопець на імя Борис.
Він так гарно за нею доглядав, витрачаючи свою невелику водійську зарплатню.
Такі солодкі слова говорив, так ніжно дивився у вічі
Та ось матері він чомусь не сподобався.
«Лінивий дурень!» винесла свій вирок Ганна Василівна.
«Мамо, але я його кохаю,» блакитні очі Олесі наповнилися сльозами.
«Добредобре,» одразу ж здалася мати. «Але житимете зі мною!»
У їхній просторих трикімнатній квартирі місця вистачало всім, та й новий чоловік не заперечував проти життя з тещею, яка переважно пропадала на роботі.
В нього самого за душею нічого не було.
Турботливий і ніжний Борис незабаром після весілля почав показувати своє справжнє обличчя: пив, десь гуляв, став підвищувати голос на молоду дружину.
У присутності тещі ще намагався тримати себе в руках, але не надто.
Олеся категорично не хотіла помічати недоліків чоловіка.
Рівно через девять місяців після весілля вона народила сина Євгенчика і раділа, що тепер у них справжня сімя.
Синок був слабким, потребував багато уваги, і Борис роздратовувався ще більше.
Вона терпіла і сподівалася на краще.
Терпіння скінчилося, коли раптом померла мати, встигнувши лише рік порадіти онукові.
Похоронами займався давній друг Ганни Василівни, Юрій Степанович.
Борис тих днів вдома не зявлявся взагалі, а коли прийшов, у передпокої його чекали сумки з речами.
Він намагався протестувати, погрожував судом і розподілом майна.
Олеся не реагувала.
Дякувати Юрію Степановичу він буквально виставив майже колишнього чоловіка за двері.
Він же, як досвідчений юрист, не допустив розподілу майна.
Більше вони з сином Бориса не бачили.
Звичайно, Олеся не могла керувати лісопильнею цим зайнялися спеціально найняті люди, яких підібрав той самий Юрій Степанович.
Тож різко зменшена сімя Олесі ні в чому не потребувала.
Пережити втрату матері та розлучення їй було дуже важко ні подруг, ні родичів у неї не було.
Зате був син, який потребував її турботи на ньому вона й зосередилася.
Про інших чоловіків (Юрія Степановича не рахувати) вона й думати не хотіла.
Того дня вони з пятирічним Євгенчиком вийшли з дитячої поліклініки, марно намагаючись сховатися від дощу під великою парасолькою.
Чекати на покращення погоди в приміщенні не мало сенсу дощ, здавалося, не закінчиться ще довго. Машини в Олесі не було, а таксі все не їхало (великий попит).
Тож вони вирішили ризикнути.
«Застрибуйте швидше!» не встигли пройти й двадцяти метрів, як біля них різко зупинилася машина, і водій, перехилившись через сидіння, відчинив задні двері. «Ну ж бо, а то тут зупинка заборонена!»
Навіть думка про небезпеку не спала Олесі на думку вона впізнала чоловіка: зустрічала його у коридорах поліклініки, куди той приводив свого сина приблизно того ж віку, що й Євген.
«Дякую!» щиро подякувала вона Стасю після поїздки (дорогою вони, звісно, познайомилися).
«Будь ласка!» жартівливо посміхнувся він. «А телефончик дасте?»
Вона одразу ж знервувалася.
«Вибачте, але з одруженими чоловіками я не знайомлюся,» і, не слухаючи його далі, разом із сином пішла до підїзду.
Олеся й не думала, що вони так швидко зустрінуться знову, але вже наступного дня Стась чекав на них у дворі.
«Я не одружений,» замість вітання він простягнув їй свідоцтво про розлучення. Воно було отримане місяць тому.
Невже вона втомилася від самотності? Стась був надто веселим і турботливим? А може, він просто сподобався Євгену з першого погляду?
Пізніше Олеся не могла зрозуміти, чому вона погодилася, щоб новий знайомий погуляв з ними, а потім зайшов на вечерю.
З того дня вони ба
