13 червня
Сьогоднішній день видався важким, і я просто мушу викласти свої думки на папері, щоб не зневіритись. Може, потім перечитаю й посміюся, але зараз сміятися зовсім не хочеться.
Іди додому! Там будемо говорити, сердито кинув Максим. Я не збираюсь тут на людей цирк влаштовувати.
Он як! пирхнула я. Велика людина!
Варваро, не доводь до гріха! знову підвищив голос Максим. Вдома поговоримо!
Ще й грізний який! я вкинула косу на спину і пішла у свій бік.
Максим зачекав, поки я відійду, а тоді дістав телефон і, думаючи, що я не чую, буркнув у мікрофон: Пішла вже додому! Зустріньте її, як домовлялися! Самі знаєте, що і як. В підвал її, може, норов притупить! Я скоро буду!
Я не повертаючись зітхнула, скільки разів вже це було. Максим вирішив, що я його власність. І наче вдома сімя для нього це обовязок і контроль. Він аж сяяв, коли хтось хвалив його принципове порядкування в домі.
Максим збирається в магазин відзначити свій авторитет, але тут до нього підходить якийсь незнайомець.
Перепрошую, що так відразу. Тут щойно з вами дівчина була
Моя дружина, а що? насупився Максим.
Та нічого. Чоловік заусміхався улесливо. Скажіть, вашу дружину часом не Варварою Лисенко звуть?
Варвара, коротко киває Максим. До шлюбу була Лисенко. А навіщо питаєте?
А по-батькові Сергіївна?
Так! Максим все більше нервує. Ви хто такий і чого хочете?
Вибачте вона, наче, 93го року народження?
Так Максим вже незабаром хапає телефон, весь напружений.
Ніхто у нашому селищі, а це Деребчин під Вінницею, про мене три роки тому й не чув. Я приїхала сама-самісінька; казали, на розподіл після інституту фізкультурників, а я й лишилася. Колектив у школі молодший, жіночки старші. Подумали теперишня молодь: втекла від міських проблем або сердечних ран.
А то була зовсім інша історія від батьків утекла, бо хотіли мене силоміць усе життя влаштувати. Нареченого вибрали, бізнес свої обвали Мама з татом по Києву підприємці. Я навіть дивувалася, як людина може бути таким товаром.
І тут раптом якийсь чоловік сипле подробицями мовляв, був мій шанувальник. Але не так, як дурні ревнивці у серіалі, а шанувальник таланту! Сам Максим аж завмер.
Та я за її талант у Муай Тай поважаю! роззявив рота той чоловік. Вісімнадцять років, а вже довічна дискваліфікація по жорсткості на рингу! Це ж талант потрібен! Ех, шкода, що вона перестала битися після кількох приватних турнірів
У Максима відпочатку руки завмерли, телефон вирвався з кишені, впав і розлетівся на дві половини. Максим, блідий, кинувся додому.
Я з посмішкою згадую той час. Максим видивлявся мене довго, а підійти не наважувався село ж, новеньку всі обмінювали думками. Я була вчителькою фізкультури в молодших класах, весела, спортивна, із міськими манерами.
Тільки новини про мене швидко розлетілись. Варка добється сама, чи нагуляється час покаже, гадали в їдальні.
Максим тоді був у селищі за нареченого 1 заст. директора на овочевій базі, при роботі, при чесності. Вдома, правда, старший брат Микола та батьки вважали, що я маю вчитися у сімейної старшини.
Це, доню, наша родина. Усе робимо разом і правила у нас давні, перевірені! мяко, але твердо навчала Наталія Петрівна, свекруха.
Ну, гаразд, відповідала я. Але покарань, як у старовину, немає?
Яких там батогів чи темниць! і наче сміються всі! А на ділі: на роботу йти добре, але ввечері: Де була, чому не допомагаєш? Картопля, кури, господарство. Все на двох жінках Наталії Петрівні та мені. А чоловіки на роботі від ранку до ночі. Свекор тільки вказівки роздає.
Бувало, й голос мій лунає у хаті:
Робимо то по-чесному! Якщо домашні справи справді сімейні, хай усі до них причетні! Не буде так одна працює, а другий лежить.
Час йшов, але рідня не могла змиритися з моїм характером. Я не дозволяла себе принижувати, а вони вважали злий птах у хаті. Тим часом Максим з братом, тлумачачи науку, готували уроки виховання.
Сьогодні вони вирішили мене закрити на виховання, поки я одна повертатимусь з магазину. А вдома мене вже зустрінуть. Мало не поховали заживо!
Я зайшла у двір, а дверей немає. В сінях Микола реве, тримається за зламану руку. Біля уламків меблів тато лежить непритомний. Свекруха сидить на підлозі з розтрощеною качалкою для вареників а у самої здоровенний фіолетовий синець.
Я спокійно пю чай.
Коханий, кажу Максиму, який щойно вбіг. За своєю порцією прийшов?
Н-ні ледве дихає він.
Не знаю, що тобі запропонувати. Може, трохи справедливості в родинних стосунках?
Ти мене не попередила! Ти ж їх
Я все добре обрахувала! Хто на мене з чим ішов те і отримав. А качалку об коліно сама зламала, матір сама об двері впала.
Як далі жити будемо?
Думаю, врешті почнемо жити дружно. По-чесному. До речі, я з дитиною. Розлучення не буде!
Максим проковтнув слину.
Як скажеш, кохана
Коли всі полікувалися й заспокоїлися, сімейні старі порядки переглянули. Без примусу, без злості. В хаті запанував спокій і повага. І вареників тепер їмо разом ніхто на кухні не забутий, ніхто не зайвий. Як же хочеться, щоб це тривало.
