Марійка сиділа на кухні у своїй новій хаті, перегортаючи старі світлини. Сім років шлюбу вмістились у один невеличкий альбом. Вона добре пам’ятала, як на початку стосунків з Олегом вірила, що все налагодиться. Але час показав інше.
Тетяна Степанівна, її свекруха, з’являлася в їхньому домі майже щодня. Приходила без попередження, відчиняла двері своїм ключем, який Олег дав їй «на всяк випадок». Завжди знаходила, до чого причепитися: то обід несмачний, то в хаті запилено, то Марійка занадто пізно повертається з роботи.
Олег зазвичай мовчав або змінював тему. А Марійка, стиснувши зуби, терпіла.
Тепер, сидячи в хаті, яка дісталася їй від бабусі, вона усвідомила всю глибину її слів: «Мариночко, головне — мати свій куточок і роботу, тоді ніхто не зможе тобою командувати». Сім років вона намагалася стати «гарною дружиною» за мірками Тетяни Степанівни.
Дзвінок у двері вирвав її з думок. На порозі стояла свекруха — пряма, владна.
— Що це ти вигадуєш, дівчино? — безцеремонно зайшла вона в коридор. — Олежко місця собі не знаходить, а ти тут розважаєшся.
— Що з Олегом? — не втрималася Марійка. — Чому сам не прийшов?
— У нього робота, немає часу за твоїми примхами бігати. Збирайся, годі дурниці творити.
Марійка відчула, як усередині піднімається хвиля обурення. Сім років такого ставлення — і жодного разу Олег не заступився за дружину.
— Ні, — твердо сказала вона. — Я нікуди не піду. Досить.
Тетяна Степанівна змінилася в обличчі:
— Як це «не піду»? А як же сім’я? А Олег?
— А Олег думав про мене? Коли ви приходили без дзвінка й критикували кожен мій крок? Коли вимагали продати мою хату на ремонт вашої дачі? Коли викидали мої речі?
— Я лише хотіла допомогти! Ти була такою недосвідченою, треба було вчити тебе бути гарною дружиною.
— Вчити? Ви не вчили, ви намагалися зламати мене. Але тепер у вас не вийде.
У цю мить у Марійки задзвонив телефон. Олег. Вона подивилася на свекруху, яка з переможним виглядом спостерігала за нею.
— Відповідай, — майже наказала та. — Олег усе зрозуміє, усе пробачить. Повернешся додому, і заживемо як раніше.
Марійка мовчки заховала телефон у кишеню.
— Знаєте, Тетяно Степанівно, — спокійно промовила вона, — я дійсно все вирішила. Я більше не можу й не хочу жити в атмосфері постійного контролю й приниження.
Обличчя свекрухи спотворила гримаса гніву:
— Якого приниження? Я завжди ставилася до тебе як до рідної!
— Я вже давно не дитина, щоб мені постійно щось наказували.
— Неблагодарна! Я стільки для тебе зробила!
— Повертайся негайно до мого сина! Інакше пожалкуєш! Думаєш, я не знаю про твою роботу? Про підвищення, на яке ти так сподіваєшся? Один дзвінок потрібним людям…
Марійка відчула, як усередині похололо.
— Ви мені погрожуєте?
— Я просто пояснюю, що буває з тими, хто руйнує сім’ї. Подумай добре, дівчино.
— Знаєте що, Тетяно Степанівно, — Марійка повернулася до неї, — погрожуйте скільки завгодно. Але я не повернуся. Олег знав, на кому одружується — на сильній і незалежній жінці. Це ви намагалися зробити з мене слухняну ляльку.
— Отак от? — свекруха схопила свою сумку. — Що ж, я попередила.
Вона вилетіла з хати, гучно хлопнувши дверима. Марійка залишилася стояти біля вікна, відчуваючи суміш страху й полегшення.
Ввечері вона подзвонила подрузі Наталці.
— Уяви, вона приходила. Погрожувала знищити мою кар’єру, якщо не повернуся до Олега.
— Молодець, що не піддалася! — підтримала Наталка. — Знаєш, я давно хотіла сказати… Ти змінилася за ці місяці. Стала впевненішою, спокійнішою.
Наступного дня Марійка пішла на співбесіду у велику компанію. Погрози Тетяни Степанівни не пройшли даремно — треба було підстрахуватися. У офісі її зустріла привітна жінка.
— Вражаюче резюме. У нас саме звільнилася посада керівниці проектної групи. Гадаю, ви чудово впораєтеся.
Повертаючись додому, Марійка відчувала, як у грудях розливається тепло. Нова робота — це нові можливості, нове життя.
Олег більше не писав і не дзвонив. Мабуть, зрозумів, що все скінчено. Або ж Тетяна Степанівна вже знайшла синові «кращу» наречену.
Одного разу, повертаючись з роботи, Марійка зустріла сусідку своєї колишньої свекрухи.
— Знаєш, — почала та, — твоя колишня тепер усім розповідає, як ти кинула її бідолашного сина. Але її ніхто не слухає — адже всі пам’ятають, як вона і першу невістку з життя вижила.
Марійка спокійно усміхнулася. Слова Тетяни Степанівни більше не могли її зачепити.
Ввечері, сидячи на балконі своєї хати, вонаВона глянула на зірки над Києвом і зрозуміла, що тепер її життя належить лише їй самій.
