Повернення Марічки
Марічка стояла перед дверима квартири Ярослава, нервово крутя ручку сумки. Два з половиною роки тому вона пішла від нього, гучно замкнувши двері, певна, що Тарас, його друг із гарним авто та статком, дасть їй те життя, про яке вона мріяла. Але Тарас виявився зовсім не таким, і тепер Марічка вирішила повернутися. «Ярик завжди мене кохав, — думала вона. — Візьме назад, куди йому дітися». Вона натиснула дзвінок, поправила волосся й напрущила усмішку. Двері відчинив Ярослав, і від його здивованого «Отакої! Звізди принесли?» Марічка відчула себе впевненіше.
«А я повернулась, — усміхнулася вона, вдихаючи аромат смаженої картоплі з цибулею. — Вечерю готуєш? Пахне смачно». Ярослав нахмурився: «Куди це повернулась? До мене?» Марічка кивнула, але його наступне питання збило її з пантелику: «Ми вже поїли. Вибач, не запрошую». «Ми? — перепитала вона, відчуваючи, як всередині закипає тривога. — Хто це „ми“?» І тоді з кухні вийшла жінка. Марічка придивилася й ахнула: це була Оксана, її подруга, з якою вони колі пили вино, обговорюючи, як кинути Ярослава.
Марічка і Ярослав одружилися п’ять років тому, але їхній шлюб був повний сварок. Вона хотіла розкоші: ресторани, подорожі, дорогі сукні. Ярослав, інженер на фабриці, заробляв небагато, хоча й старався. Його батьки привозили з села овочі й молоко, щоб заощадити, але Марічка бурчала: «Я не хочу їхнього сиру та яєць!» Вона витрачала свої гроші на шопінг і новий телефон у кредит, а від Ярослава вимагала ще більше. «Ти жалюгідний, — кидала вона. — Навіщо я з тобою зв’язалася?» Він просив її прибирати в квартирі, але вона відмовлялася: «Це твоя хата, я тут не господиня».
Все змінилося, коли Марічка захопилася Тарасом. Він був чарівний, із грішми, водив її в ресторани, обіцяв зірки з неба. Подруга Оксана попередила: «Марічко, Тарас — жінколюб, подумай!» Але вона не слухала. Зібрала речі, кинула Ярославу ключі й поїхала з Тарасом, навіть не попрощавшись. Оксана лишилася в тій квартирі, прибираючи безлад, який залишила Марічка. Вона тоді сміялася: «Бери собі Ярика, він твій!» І не думала, що її слова стануть пророчими.
Життя з Тарасом виявилося не казкою. Він був щедрий, але вимагав покори, а його «походи» набік Марічка терпіла, поки не втомилася. За два роки вона дізналася, що Ярослав отримав підвищення, купив нове авто й не одружився. «Він мене чекає», — вирішила вона, кинувши Тарасові записку й поїхавши. Але тепер, стоячи в дверях, вона дивилася на Оксану, яка спокійно сказала: «Привіт, подруго. Чого здивувалася? Сама ж віддала мені його».
Марічка відчула, як щоки палають. «Ви одружилися?» — прошепотіла вона. Ярослав кивнув: «Так, Марічко. У нас усе добре. А ти що хотіла?» Вона заплуталася: «Я думала… Може, ми б ще…» Оксана м’яко перебила: «Марічко, у тебе є батьки. Вони будуть раді. А нам із Яриком час. Бувай». Двері замкнулися, і Марічка лишилася сама на сходах, стискаючи сумку.
Вона згадала, як Оксана прибирала в тій квартирі, як пекла пироги, як доглядала за своєю бабусею. Тоді Марічка сміялася з її «простоти», а тепер зрозуміла: Оксана дала Ярославу те, чого не могла вона — тепло, турботу, справжнє кохання. Марічка думала повернутися до Тараса, але записка, яку вона лишила, спалила всі мости. Батьки? Вони давно віддалилися, ображені її вибором. Вона сіла на лавку біля під’їзду, відчуваючи, як світ розвалюється. «Що я наробила?» — шепотіла вона, але відповіді не було.
А в квартирі Ярослав і Оксана готувалися до вечері. За місяць у них народилися двійнята, і батьки Ярослава, які обожнювали нову невістку, не могли натішитися. Марічка ж лишилася з нічим, шкодуючи про свій вибір. Життя, як і попереджала Оксана, не пробачає тих, хто розкидається справжнім заради марних ілюзій.
