В маленьком містечку над Дніпром, де життя пливе повільно, а сімейні драми ховаються за завісою звичайності, моя історія з колишньою дружиною та новою подружньою руїнить моє серце. Колись я, Тарас, вважав, що зробив правильний вибір, пішовши від безкінечних сварок, але тепер туга за минулим не дає мені спокою.
Моя колишня, Марічка, завжди знаходила привід для крику. Я не без гріха, маю свої хиби, але її докори доводили до сказу. Вона лаяла мене за все: за стомленість після роботи, за те, що мало часу приділяв нашому синові Данилкові, якому вже виповнилося десять. Їй не подобалися наші походи на футбольні матчі чи до парку розваг — для мене це була не лише турбота про дитину, але й радість. Марічка ж бурчала, що я лише бавлюся з ним, а їй дістається роль суворого батька. Я втомився від її контролю та звинувачень.
Одного разу я не витримав. Після чергової лайки зібрав речі та пішов. Орендував квартиру неподалік, щоб Данилко міг приходити до мене коли завгодно. Рішення здавалося єдино правильним: ми з Марічкою не розуміли одне одного, і жити разом стало неможливо. Через три місяці вона подала на розлучення. Я намагався прийти до тями, насолоджуючись тишею, свободою від криків і докорів. Це було ніби глоток свіжого повітря після задухи.
Минуло пів року. Данилко якось згадав, що до мами заходить «якийсь дядько». Я знехтував цим, але в душі заворушився неспокій. Вирішив, що час рухатися далі. Зустрічався з жінками, але нічого серйозного не виходило. Мені потрібні були стабільність і родина. І ось з’явилася Оксана — молода, гарна, без дітей і минулого, яке тягнеться за нею. Вона не диктувала мені, що робити, не влаштовувала скандалів. Я подумав, що з нею все буде інакше, простіше.
Одружилися ми без пишного весілля — мені, вже побувавшому у шлюбі, це було не потрібно. Життя з Оксаною здавалося спокійним, я навіть задумався про дітей. Іноді, зізнаюся, мені хотілося довести Марічці, що можу бути щасливим без неї, що знайшов когось кращого, хто не перетворює моє життя на пекло.
Але все змінилося, коли Марічка подзвонила: Данилко на тренуванні отримав м’ячем у ніс. Я примчав до лікарні і вперше задовго побачив її. Вона виглядала чудово — такою я пам’ятав її з часів, коли ми ще лише зустрічалися. Спокійно розмовляла зі мною, без звичних докорів. У машині залишився запах її парфумів, і я раптом відчув, як щось стиснулося у грудях.
З носом у Данилка справа виявилася не проста — потрібна була операція на перегородці. Я почав частіше бачитися з Марічкою, обговорюючи стан сина. Одного разу, за старою звичкою, зайшов до їхньої хати, зняв взуття, поставив чайник. Лише коли не знайшов свою улюблену кружку, зрозумів, що це вже не мій дім. Я просто підвіз їх.
Оксана була повною протилежністю Марічки. Спокійна, охайна, вона любила лад, готувала смачні вечері. Ми ніколи не сварилися, і в ліжку все було ідеально. Але її холодність вбивала. Вона не сміялася з моїх жартів, не ділила зі мною радощі від улюблених фільмів. Її емоції були ніби за склом — я не міг їх відчути. Життя з нею нагадувало гарну квартиру з журналу: все досконало, але пусто, без душі.
Я зловив себе на тому, що постійно пишу Марічці, виправдовуючись турботою про сина. Але правда була в іншому — я тужив. Тужив за нашим домом, за її дзвінким сміхом, за тим, як вона підхоплювала мій сарказм і сперечалася зі мною до хрипоту. Я забув про сварки, згадуючи лише хороше.
Одного разу, завітавши до Данилка, я наштовхнувся на її нового чоловіка. Він був старшим за мене, невисоким, з ледь помітною сивиною. Я кивнув у відповідь на його «здоров був», але всередині все кипіло. Цей чужинець був у моєму домі, спав у моїй постелі! Я не втримався і влаштував Марічці сцену, вимагаючи, щоб цей тип не з’являвся там, де живе мій син.
— А що, мені з Данилком до нього їздити? — холодно відповіла вона. — Чи відправляти сина до тебе, щоб він спав між тобою й Оксаною? Купи йому ліжко, а тоді вказуй, з ким мені бу— і вона закрила двері, залишивши мене самого з думками, які гризли серце, немов голодний вовк.
