**Потяг у нове життя**
Оксана прокинулася й прислухалася. У квартирі було тихо — Степана не було вдома. Вона підвелася, потягнулася й пішла на кухню. На столі лежала записка: *«Вибач, забів попередити вчора. До обіду буду у справі»*.
Оксана скривилася, зім’яла папірець і шпурнула у смітник. Вона вже давно підозрювала, що в Степана є хтось. Він постійно десь пропадав, вони давно не відверто розмовляли, навіть просто балакали рідко. Донька вийшла заміж і поїхала з чоловіком у військове містечко. Лише видимість сім’ї.
У кімнаті задзвонив телефон. Ганна.
— Що робиш? — запитала єдина близька подруга ще зі школи.
— Нічого. Тільки прокинулася.
— Слухай, погода — як у казці, весна, сонечко. Пройдемося по магазинам? Так хочеться чогось гарненького й яскравого. Надіюсь, у тебе немає жодних планів?
— Жодних. Степан «у справах».
— У вихідний? Ну гаразд, приводи себе до ладу, вдягайся відповідно, за годину приїду. — І Ганна положила трубку.
Оксана поставила чайник і пішла у ванну. ХоОксана усміхнулася, глянувши у вікно на перший весняний сніг, і зрозуміла, що починається щось нове — як і цей день, повний несподіванок і надій.
