Знаєш, ми з часом зробили все можливе, щоб у домі моєї тітки були нормальні умови. Провели їй воду, потім ще й газ. Ще облаштували всі зручності в хаті. А одного разу я знайшла її будинок на українському сайті нерухомості.
Моїй тітці Олександрі сімдесят вісім років, у неї дві сестри, одна з них моя мама. Тітка Олександра була заміжня мінімум десять разів, уявляєш? Останній чоловік помер років десять тому. Дітей своїх вона не мала. Вони з чоловіком жили у старій хаті в селі, там не було ніяких зручностей дві кімнати і туалет на дворі.
Чоловік тітки був той ще персонаж, знаєш, такі на все життя запамятовуються. Ми часто до них навідувались у гості. Молодша сестра тітки живе у Швеції. Сестри зідзвонювались, тримали звязок через телефон.
Після смерті чоловіка тітки ми стали їздити частіше, допомагали їй. Вугілля купували, дрова, усе за свої гроші, ніколи нічого не брали навзаєм. На городі садили, порядок наводили. Не раз казали їй, щоб переїжджала до нас у місто, але вона завжди місто не для мене.
Поступово провели їй у хату воду, потім газ, поставили ванну на подвірї, дах повністю поміняли. Хотіли, щоб жила в селі якнайкомфортніше. В знак вдячності тітка Олександра сказала, що хатину після себе лишить нашій дітворі.
Їздили до неї по першому дзвінку. А тут ні з того ні з сього тітка виїхала до Швеції, жити з молодшою сестрою. От що дивно: були натягнуті стосунки, а раптом така любов між сестрами. А хата? Сказала хай поки стоїть, не чіпайте.
Я якось думала ну може, повернеться тітка коли-небудь. Та сестра у Швеції має сімю: чоловіка і дорослу доньку, всі в одному домі живуть.
Ключі від хати в нас лишились, тож я вирішила зїздити на вихідних та глянути, чи все гаразд. Але наш ключ вже не підходить, замок замінили, а на воротах великими літерами фарбою написано: Продається.
Я повернулась додому й знайшла звістку про її хату на OLX тобто дійсно продається. Передзвонила ріелтору, а він каже: вже продано, десь за двісті тисяч гривень! Я навіть не стала дзвонити тітці, була на неї страшенно зла.
Якби не ті гроші, що ми вкладали у той дім, він би нічого не вартий був. Через місяць тітка зателефонувала, сказала, що хату продала і гроші віддала своїй племінниці доньці тієї сестри зі Швеції. От тепер не знаю, як на очі глянути чоловікові, бо ж ми туди вкладали купу наших коштівЯ слухала її мовчки. В голосі тітки Олександри була така легкість, ніби вона нарешті відпустила всі земні турботи, а я почувалася наче розгублена дитина біля порожньої хати. Та, подумавши добре, я зрозуміла: ми вже зробили для неї усе, що могли. Ми були тими, хто дарував тепло, а не стіни й замки.
Вечором, сидячи на кухні під мяким світлом лампи, я раптом згадала, як тітка у вихідні варила варення з вишень, реготала над старими піснями й сиділа з нами, такими маленькими, під яблунею. В її хаті завжди було щось більше за комфорт щось справжнє, рідне. А тепер вона, нарешті, з сестрою, у старості має поруч найближчу людину.
Життя інколи відриває від нас старі місця, кидає в зовсім нові міста і країни. Але любов лишається у спогадах, у добрих вчинках, у закарлючках старих листів на кухонному столі. Усе, що ми робили для тітки, ми робили від серця. А серце не продається на жодному сайті нерухомості.
Я усміхнулась крізь сум, заварила їй улюблений чай і набрала номер: Тітко Олександро, ну як там Швеція? Розказуй
