Вискочив із машини, ніжно попрощався з коханкою і рушив додому. Підійшовши до підїзду, на хвильку затримався, думаючи, як розповісти дружині правду. Піднявся сходами, відчинив двері.
Привіт, сказав Богдан. Ти вдома, Оленко?
Так, відповіла дружина байдуже. Привіт. Вже починати смажити котлети?
Богдан пообіцяв собі бути рішучим впевненим і твердим, як і належить чоловікові! Час покінчити з подвійним життям, поки поцілунки коханки ще палають, а буденність знову не проковтнула його.
Оленко, Богдан прочистив горло, мені треба сказати: нам варто розійтися.
Олена сприйняла це дивно спокійно. Вона завжди була міцною, тому Богдан жартома називав її «Оленою Кригою».
Серйозно? спитала вона з кухні. Тоді, може, не смажити котлети?
Як знаєш, відповів Богдан. Хочеш смаж, не хочеш ні. Я йду, у мене інша.
Після таких слів більшість дружин щось би кинула в чоловіка. Але Олена не була з більшості.
Ну звісно, знову твої примхи, пожартувала вона. Приніс мої чоботи з ремонту?
Ні, Богдан зніяковів. Якщо це важливо, можу зараз же їх забрати!
Ох, Богдане, зітхнула Олена. Пошлеш дурня за чоботами, а принесе він тобі старі калоші.
Богдан образився. Йому здавалося, що розмова про розлучення йде не так, як він уявляв. Усе було так беземоційно! Але чого чекати від дружини, яку він сам називав «Оленою Кригою»?
Оленко, ти ніби мене не чуєш! вигукнув він. Я йду! Житиму з іншою, а ти про чоботи!
Гаразд, відповіла Олена. На відміну від мене, ти можеш йти куди завгодно. Твої чоботи не в ремонті. Тобі ніщо не заважає.
Вони прожили разом довгі роки, але Богдан досі не міг зрозуміти, чи говорить дружина серйозно, чи жартує. Колись він закохався в Олену саме за її врівноваженість, вміння уникати сварки та стислість. Ну й, звісно, її кулінарні таланти й гарна зовнішність теж зіграли свою роль.
Олена була міцною, вірною та холодною, як якір корабля. Але тепер Богдан любив іншу. Заборонене, палке кохання! Час розставити всі крапки над «і» і почати нове життя.
Оленко, дякую за все, але я йду. Кохан
