**Щоденниковий запис**
— Ні, Тарасе Григоровичу! Ні, і все! — вдарила кулаком по столу Оксана, так що чашки на блюдцях забрязкотіли. — Набридло! Більше не можу!
Свекор здивовано підняв брови, відклав газету.
— Оксанко, а що трапилося?
— А те, що я вам не покоївка! — невістка встала, руки в боки. — Ваша мати цілими днями командує, ніби я їй щось винна! А ви мовчите!
Ганна Миколаївна, свекруха, увійшла у кухню саме в цю мить, почувши крик.
— Що тут коїться? Оксанко, чого на весь дім кричиш?
— Ось! — Оксана вказала на свекруху пальцем. — Ось вона! «Оксано, сбігай за хлібом», «Оксано, звари борщ», «Оксано, помий підлогу»! Я що, у вас прислуга?
Ганна Миколаївна піджала губи, сіла за стіл.
— А хто ж, на твою думку? Я стара, хвора, Тарас на роботі пропадає. Ти молода, здорова…
— Я теж працюю! — перебила Оксана. — У крамниці стою від ранку до вечора, ноги болять, а приходжу додому — знову готуй, прибирай, прай!
Тарас Григорович почесав потилицю, подивився то на дружину, то на матір.
— Мамо, може, й справді Оксана втомлюється…
— Оце так! — обурилася Ганна Миколаївна. — Тепер і ти проти мене! Рідну матір заради якоїсь…
— Заради якоїсь?! — запалала Оксана. — Я вашому синові дружина, до речі! І дітей йому народжу, якщо Бог дасть! А ви мене «якоюсь» називаєте!
Свекруха відвернулася до вікна, замовкла. Тарас Григорович підвівся, підійшов до дружини.
— Оксанко, ну не треба так. Мати літня, їй важко…
— А мені легко? — Оксана відсторонилася. — Слухай, Тарасе, кажу чесно: або щось зміниться, або я звідси поїду!
Зависла мовчанка. Ганна Миколаївна повільно обернулася.
— Куди ж ти поїдеш? До батьків, чи що? Вони тебе з розпростертими обіймами чекають?
Оксана зламалася. У неї дійсно були непрості стосунки з батьками, особливо з батьком, який досі не пробачив їй шлюбу.
— Знайду де, не турбуйтесь!
— Оксано, не кажи дурниць! — Тарас взяв дружину за руку. — Ми сім’я. Треба домовлятися.
— Ось саме! — Оксана визволила руку. — Домовлятися! Тож слухайте мої умови.
Ганна Миколаївна хмикнула.
— Ще й умови ставить! У моєму домі!
— У нашому домі! — поправила Оксана. — Тарасе, скажи матері, що це й наш дім!
Тарас Григорович завагався. Будинок дійсно був записаний на матір, вона отримала його ще від своїх батьків. Але після весілля молоді жили тут, іншого вибору не було.
— Мамо, технічно…
— Жодних «технічно»! — відрізала Ганна Миколаївна. — Дім мій, і порядки тут мої!
— Добре! — Оксана підійшла до шафки, дістала зошит і ручку. — Записую. Перша умова: я готую через день. У вівторок, четвер і суботу готуєте ви чи Тарас.
— Це ще чому? — збурилася свекруха.
— Тому що я не кухарка! — Оксана щось записала. — Друге: прибирання — по черзі. Тиждень я, тиждень ви.
— Ти зовсім зухвалієш! — підвелася Ганна Миколаївна. — Тарасе, ти це чуєш?
Тарас Григорович сидів, понуро опустивши голову. Йому було ніяково, але й дружину він розумів. Мати часом дійсно забагато вимагала.
— Третя умова, — продовжила Оксана, — ніхто не заходить до нашої кімнати без стуку. І не чіпає мої речі.
Це було боляче. Ганна Миколаївна любила «наводити порядок» у всій хаті, включаючи кімнату молодих. Вона перекладала Оксанині речі, читала листи від подруг, навіть переставляла меблі.
— А якщо я захочу пропилососити? — спитала свекруха.
— Попередьте. Постукайте, спитайте, — Оксана дописала ще один пункт. — І четверте: раз на тиждень ми з Тарасом ідемо в кіно чи в гості. Самі.
— Це вже занадто! — вибухнула Ганна Миколаївна. — Відбираєш у мене сина!
— Я не відбираю! Я хочу бути з чоловіком! Так роблять усі подружжя!
Тарас Григорович підвів голову.
— Мамо, це ж розумно. Ми ж молоді…
— Оце так! — Ганна Миколаївна розвела руками. — Усі проти мене! Ну гаразд, пиши свої умови!
Оксана глянула на свекруху уважно. У її голосі прозвучала нотка вразливості.
— Ганно Миколаївно, я не проти вас. Просто хочу, щоб нам усім було добре.
— Добре… — свекруха важко опустилася на стілець. — А як мені добре, якщо син відвернеться?
Оксана поклала ручку, сіла навпроти.
— Ніхто не відвертається. Але ж я теж маю право на свій простір. Я ж не чужа.
— Не чужа, але й не рідна, — пробурчала Ганна Миколаївна.
— Чому? — здивувалася Оксана. — Я ж ваша невістка. Ми ж родичі.
— Родичі… — свекруха похитала головою. — Родичі — це кров. А ти… ти з іншого світу.
Тарас Григорович підвівся.
— Мамо, годі! Оксана — моя дружина. ЗначитьНаступного ранку Ганна Миколаївна несміливо постукала у двері їхньої кімнати й тихо сказала: «Оксано, а може, звариш нам сьогодні кави, доню?» — і в цьому слові «доню» було стільки тепла, що всі умови раптом здались дрібницею.
